758/8836/15-к Про відкрите викрадення чужого майна без застосування насильства - 24.07.2018 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_2 - Афендулової М.Г. на вирок Подільського районного суду м. Києва від 25 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15 червня 2017 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100070003919, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя м.Сум (АДРЕСА_1), раніше не судимого в силу статті 89 Кримінального кодексу України (далі - КК).

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 186 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Подільського районного суду м. Києва від 25 листопада 2016 року ОСОБА_2 засуджено за частиною 1 статті 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Запобіжний захід у виді домашнього арешту до вступу вироку в законну силу залишено без зміни.

Строк відбування покарання визначено обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_3 446 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Вирішено питання щодо речових доказів та стягнуто процесуальні витрати на користь держави.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за те, що він 10 червня 2015 року близько 01:40, перебуваючи біля проспекту Гонгадзе, 20 г у місті Києві, діючи з корисливих мотивів та реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на викрадення чужого майна, підійшов ззаду до раніше незнайомої ОСОБА_3 та зірвав з її плеча сумку, в якій містилися речі та грошові кошти, чим завдав потерпілій збитків на суму 1 856 грн.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 червня 2017 року вирок Подільського районного суду м. Києва від 25 листопада 2016 року щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на недоведеність винуватості свого підзахисного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 186 КК, та вказуючи на суперечність доказів у цьому кримінальному провадженні, просить його закрити.

Крім того, вважає, що всупереч пункту 1 частини 1 статті 91 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) судом не встановлено точного часу вчинення кримінального правопорушення, незаконно визнано допустимим протокол пред'явлення особи для впізнання, який складено в порушення статті 228 КПК, а також судами неправильно оцінено показання її підзахисного та свідка ОСОБА_4, які наполягали на тому, що це саме ОСОБА_4 знайшов сумку потерпілої.

Також судами не було належним чином взято до уваги, що потерпіла має вади зору, а тому не мала можливості досконало знати, що на неї напав саме ОСОБА_2

Водночас захисник вказує, що при призначенні покарання суди належним чином не мотивували чому саме визначили наближений до максимального розмір покарання передбачений санкцією частини 1 статті 186 КК. При цьому, на думку захисту, не врахували те, що ОСОБА_2 офіційно працевлаштований, на має судимості відповідно до статті 89 КК та йому не повідомлено підозру у вчиненні іншого злочину, а тому призначене покарання в умовах позбавлення волі є занадто суворим.

Натомість апеляційний суд, на думку захисника, без належних мотивів та надання вичерпних висновків щодо апеляційної скарги захисника незаконно залишив вирок районного суду без зміни.

Заслухавши доповідь судді, захисника, яка підтримала касаційну скаргу, зваживши на доводи прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Мотиви Суду.

Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

У касаційній скарзі захисник посилається на незаконність судових рішень, вказуючи на недоведеність винуватості його підзахисного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 186 КК.

Однак такі доводи є безпідставними з огляду на таке.

Як установлено у вироку суду першої інстанції, ОСОБА_2 відкрито заволодів чужим майном потерпілої ОСОБА_5 - ОСОБА_6

Такі висновки суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, ґрунтуються на: показаннях потерпілої ОСОБА_5 - ОСОБА_6, яка підтвердила в судовому засіданні факт викрадення в неї сумки, впізнала ОСОБА_2 за зовнішніми даними, його статурою та татуюванням на лівій руці, вказавши, як на особу, яка викрала її майно.

З показань свідка ОСОБА_7, який є сином потерпілої, убачається, що під час скоєння злочину він був неподалік і за прикметами, на які вказала потерпіла, побачив ОСОБА_2, який ніс у руках викрадену сумку. Впізнав винного за татуюванням на лівій руці, яке розгледіла потерпіла.

Такі свідчення підтримали свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які були в той момент разом із сином потерпілої, а свідок ОСОБА_10 підтвердив, що супроводжував потерпілу до під'їзду та вона повідомила, що її пограбували.

Показання вказаних свідків та потерпілої узгоджуються з письмовими доказами у кримінальному провадженні, є логічними й послідовними, а у своїй сукупності вказують на причетність ОСОБА_2 до вказаного кримінального правопорушення.

Також винуватість ОСОБА_2 підтверджується зібраними у провадженні письмовими доказами, які було перевірено як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, а саме: протоколом прийняття заяви про вчинення злочину від потерпілої (том 2, а.п. 48); протоколом огляду місця події від 10 червня 2015 року, відповідно до якого встановлено двох підозрюваних осіб - ОСОБА_2 з татуюванням на лівій руці та ОСОБА_11, біля них виявлено сумку потерпілої, яка містить вказані в заяві про злочин речі, які викрали в потерпілої.

З встановлених у суді першої інстанції обставин убачається, що події відбувались приблизно о 1 годині ночі, така дата була встановлена досудовим розслідуванням та підтверджена в судовому засіданні допитаними свідками, потерпілою та письмовими доказами у справі.

Відповідно до протоколу пред'явлення особи для впізнання, який захисник вважає недопустимим доказом у справі, потерпіла впізнала ОСОБА_2, як особу, яка викрала у неї сумку, зазначивши, що впізнала його, зокрема за татуюванням на лівій руці, рисами обличчя та статурою.

При цьому посилання захисника на поганий зір потерпілої не вказує на відсутність можливості впізнати винного за прикметами, зазначеними у письмових доказах, досліджених у суді.

З такими висновками суду першої інстанції погодилась і колегія суддів, а посилання захисника на невмотивованість доводів її апеляційної скарги з вказівками на неналежну оцінку показань її підзахисного та зазначеного свідка не знайшли свого підтвердження, оскільки суди надали оцінку показанням самого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_4 і правильно не взяли їх до уваги, оскільки такий свідок є у дружніх стосунках з винним, а показання самого ОСОБА_2 вказують лише на уникнення відповідальності у цьому кримінальному провадженні.

Натомість захисник заперечує про причетність свого підзахисного до вчинення злочину, передбаченого частиною 1 статті 186 КК, що не узгоджується також із письмовими доказами, які досліджено в судових засіданнях та покладено в основу висновків судів першої та апеляційної інстанцій, щодо доведеності його винуватості за вказаною кримінально-правовою нормою.

Такі здобуті докази в суді першої інстанції були предметом перевірки судом апеляційної інстанції та в сукупності з іншими доказами беззаперечно вказують на доведеність винуватості ОСОБА_2 у відкритому заволодінню майном потерпілої.

Крім того, в ухвалі Апеляційного суду м. Києва від 15 червня 2017 року перевірено всі доводи сторони захисту та зазначено, що всі докази по суті співпадають, не суперечать один одному, а тому правомірно визнані судом першої інстанції достовірними, належними та допустимими.

Установивши в порядку статті 91 КПК обставини, які підлягали доказуванню в кримінальному провадження, з урахуванням доводів сторони захисту та наведенням мотивів на їх спростування, суди правильно дійшли висновку, що в діях засудженого є склад злочину, передбачений частиною 1 статті 186 КК.

Доводи захисника про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого є необґрунтовані з огляду на таке.

Відповідно до вимог статті 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції призначаючи засудженому покарання в межах санкції статті інкримінованого йому кримінального правопорушення, виходив із пред'явленого органами досудового слідства обвинувачення та даних, які безпосередньо встановлювалися в судовому засіданні.

При цьому суд, призначаючи покарання врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суспільну небезпеку вчиненого злочину, дані про особу засудженого, щодо його попередньої судимості, яка є погашеною, що ОСОБА_2 офіційно не працевлаштований, позитивно характеризується. Відсутні обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання.

Суд апеляційної інстанції перевіряючи вирок районного суду у межах апеляційної скарги захисника, зважив, що призначене покарання узгоджується з вимогами статей 50, 65 КК і буде достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів, з такими висновками погоджується і колегія суддів.

Посилання в касаційній скарзі захисника на суворість призначеного покарання. а також неврахування судами даних щодо особи засудженого є безпідставними.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок районного суду, правильно дійшов висновку, що таке рішення є мотивованим, обґрунтованим та постановленим з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Ухвала Апеляційного суду м. Києва від 15 червня 2017 року відповідає вимогам статті 419 КПК.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника засудженого ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, а судові рішення є законними та обґрунтованими.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Суд

Вирок Подільського районного суду м. Києва від 25 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15 червня 2017 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника - без задоволення.