Постанова

іменем України

5 липня 2018 року

м. Київ

справа № 643/5199/14

провадження № 51-4178км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі:

головуючого Яковлєвої С. В.,

суддів Мазура М. В., Матієк Т. В.,

за участю:

секретаря судового

засідання МатвєєвоїН. В.,

прокурора Гошовської Ю. М.,

захисника КрасинаС. М.,

засудженого ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника КрасинаС.М. в інтересах засудженого ОСОБА_3 на вирок Апеляційного суду Харківської області від 22 серпня 2016 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останнього разу - за вироком Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2011 року за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190, статтями 70, 71 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, звільненого 5 грудня 2013 року у зв'язку з відбуттям строку покарання,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені

судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вищевказаним вироком ОСОБА_3 засуджено: за ч. 2 ст. 125 КК - до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки; за ч. 2 ст. 185 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки: за ч. 2 ст. 186 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 2 ст. 187 із застосуванням ст. 69 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із конфіскацією майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання ОСОБА_3 у виді позбавлення волі на строк 5 років із конфіскацією майна. На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_3 зараховано у строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення з 11 січня 2014 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. Цивільні позови потерпілих задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди на користь: ОСОБА_4 - 250 грн, ОСОБА_5 -270 грн, ОСОБА_6 - 250 грн, ОСОБА_7 - 200 грн, ОСОБА_8 - 350 грн, ОСОБА_9 - 220 грн, ОСОБА_10 - 400 грн, ОСОБА_11 - 270 грн, ОСОБА_12 - 200 грн, ОСОБА_13 - 350 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди на користь ОСОБА_16 9000 грн та на користь ОСОБА_17 - 9000 грн. Питання щодо речових доказів та судових витрат вирішено судом відповідно до вимог закону.

За вироком також засуджено ОСОБА_14 та ОСОБА_15, рішення щодо яких не оскаржуються.

Згідно з вироком суду ОСОБА_3 вчинив ряд крадіжок майна та грошей потерпілих, завдавши їм матеріальної шкоди на різні суми, а саме: 8 грудня 2013 року- ОСОБА_18 на суму 250 грн; 12 грудня 2013 року - ОСОБА_5 на суму 270 грн; 15 грудня 2013 року - ОСОБА_12 на суму 200 грн; 17 грудня 2013 року - ОСОБА_11 на суму 270 грн; 17 грудня 2013 року - ОСОБА_10 на суму 400 грн; 21 грудня 2013 року - ОСОБА_9 на суму 220 грн; 22 грудня 2013 року - ОСОБА_13 на суму 250 грн; 21 січня 2014 року - ОСОБА_7 на суму 200 грн; 25 грудня 2013 року - ОСОБА_19 на суму 250 грн; 25 грудня 2013 року - ОСОБА_20 на суму 200 грн; 7 січня 2013 року - ОСОБА_21 на суму 160 грн; 7 січня 2013 року - ОСОБА_8 на суму 240 грн.

Крім того, ОСОБА_3 11 грудня 2013 року приблизно о 12:00, перебуваючи біля будинку № 33 на вул. Блюхера у м. Харкові, будучи у стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин ударив ОСОБА_22 лівою рукою в обличчя, завдавши останньому легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Також 30 грудня 2013 року приблизно о 6:00 ОСОБА_3, ОСОБА_14 та ОСОБА_15, діючи за попередньою змовою, біля будинку № 44а на вул. К. Уборевича у м. Харкові напали на ОСОБА_17 і, погрожуючи застосуванням насильства, яке є небезпечним для життя й здоров'я (погроза застосувати ніж), яку сприйняла потерпіла як реальну, заволоділи майном останньої та з місця злочину зникли, розпорядившись майном на власний розсуд.

30 грудня 2013 року приблизно о 6:00 ОСОБА_3, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 діючи за попередньою змовою біля будинку № 36 на вул. Блюхера в м. Харкові напали на ОСОБА_23 і погрожуючи застосуванням насильства, небезпечним для життя й здоров'я (погроза застосувати ніж), яку потерпіла сприйняла як реальну, заволоділи майном останньої та з місця злочину зникли, розпорядившись майном на власний розсуд.

У подальшому, 1 січня 2014 року приблизно о 22:30, ОСОБА_3 біля будинку № 44а на вул. К. Уборевича у м. Харкові, застосувавши насильство, яке не було небезпечним для життя і здоров'я, відкрито заволодів майном потерпілої ОСОБА_24, після чого з місця скоєного зник.

Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, вирок районного суду в частині призначеного покарання засудженому ОСОБА_3 скасував. Призначив ОСОБА_3: за ч. 2 ст. 125 КК покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки; за ч. 2 ст. 185 КК - покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки; за ч. 2 ст. 186 КК - покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 2 ст. 187 - покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим суд визначив остаточне покарання ОСОБА_3 у виді позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією майна. В іншій частині вирок залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Красин С. М., посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить змінити вирок апеляційного суду в частині призначеного ОСОБА_3 покарання за ч. 2 ст. 187 КК. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції повною мірою не врахував даних про особу ОСОБА_3, пом'якшуючих вину обставини та відсутності обтяжуючих, що в сукупності істотно знижує ступінь тяжкості вчинених злочинів, і призначив явно несправедливе покарання. З урахуванням усіх обставин справи та даних про особу ОСОБА_3 йому слід призначити покарання за ч. 2 ст. 187 КК із застосуванням положень статей 69, 69-1 КК у виді позбавлення волі на строк 6 років із конфіскацією майна.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_3 та його захисник Красин С.М. підтримали касаційну скаргу захисника і просили її задовольнити. Прокурор Гошовська Ю. М. заперечувала проти задоволення касаційної скарги і просила залишити вирок апеляційного суду без задоволення.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, та кваліфікації дій захисник у касаційній скарзі не оспорює.

При розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Доводи захисника про невідповідність призначеного покарання за ч. 2 ст. 187 КК внаслідок суворості є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 65 КК суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд керувався саме вказаними вимогами кримінального закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

З вироку районного суду вбачається, що суд, призначаючи ОСОБА_3 покарання, врахував тяжкість вчинених злочинів, дані про особу винного, котрий ріс та виховувався у дитячому будинку, має непогашені судимості за корисливі злочини, перший злочин вчинив у неповнолітньому віці, на обліку у лікаря нарколога не перебуває, має захворювання у вигляді диссоціального розладу особистості, у зв'язку з чим перебуває на диспансерному обліку, має захворювання у вигляді алергічного дерматиту та гострого циститу.

Обставинами, які пом'якшують покарання, суд визнав щире каяття й добровільне відшкодування завданого збитку потерпілим ОСОБА_23 і ОСОБА_17, а також наявність у засудженого захворювання у вигляді диссоціального розладу особистості. Обставин, які обтяжують покарання, не встановлено.

З урахуванням викладеного, а також зваживши на те, що засуджений просив надати йому шанс на виправлення і має намір створити сім'ю, суд дійшов висновку про призначення засудженому в межах санкцій ч. 2 ст. 125, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК, а також про можливість застосування до ОСОБА_3 положень ст. 69 КК при призначенні покарання за ч. 2 ст. 187 КК та про визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Разом з цим, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, суд апеляційної інстанції не погодився з рішенням районного суду і зазначив про порушення ним вимог ч. 1 ст. 69 КК. В обґрунтування зазначив, що місцевий суд, пославшись на пом'якшуючи покарання обставини, не умотивував яким чином ці обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку про помилковість призначення ОСОБА_3 покарання нижче від найнижчої, оскільки застосування положень ст. 69 КК в даному випадку є необґрунтованим, а само покарання - явно несправедливим через м'якість.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, врахувавши щире каяття засудженого у вчиненому, добровільне часткове відшкодування завданого збитку потерпілимОСОБА_23 і ОСОБА_17, а також наявність у ОСОБА_25 захворювання у вигляді диссоціального розладу особистості, дійшов обґрунтованого висновку про призначення останньому покарання у межах санкції ч. 2 ст. 187 КК однак наближеного до мінімального розміру.

Покарання, призначене ОСОБА_3 апеляційним судом, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. 65 КК.

Відповідно до вимог ст. 69-1 КК за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Разом з цим, як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_3 збитки завдані потерпілимОСОБА_23 і ОСОБА_17 в повному обсязі не відшкодував, а тому підстави для застосування положень ст. 69-1 КК при призначенні засудженому покарання відсутні.

Переконливих доводів щодо явної несправедливості призначеного засудженому покарання внаслідок суворості у касаційній скарзі не міститься, а тому касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам ст. 420 КПК.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Апеляційного суду Харківської області від 22 серпня 2016 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника КрасинаС.М. - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

С. В. Яковлєва М. В. Мазур Т. В. Матієк ' 'br'