450/1573/16-к Про умисне заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, скоєне під час бійки, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, на підґрунті неприязних відносин з потерпілим, шляхом вкушення потерпілого за ніс, що спричинило непоправне знівечення обличчя останнього - 03.07.2018 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Львівської області від 22 червня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014140270001233, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Борщовиці Пустомитівського районуЛьвівської області, жителя АДРЕСА_1, такого, що судимості не мав,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Пустомитівського районного суду Львівської області 17 лютого 2017 року дії ОСОБА_1 перекваліфіковано з частини 1 статті 121 КК на частину 2 статті 125 КК та за вказаним обвинуваченням призначено покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 700 грн, у дохід держави.

Запобіжний захід не обирався.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 15 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. У решті позовних вимог відмовлено.

Розглядаючи апеляційні скарги заступника прокурора Львівської області та представника потерпілого ОСОБА_2 - ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції 22 червня 2017 року постановив свій вирок, яким вирок Пустомитівського районного суду Львівської області скасував у частині кваліфікації дій ОСОБА_1 та міри покарання.

Визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121 КК, та призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі статті 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням та встановлено іспитовий строк тривалістю 2 роки з покладенням обов'язків, передбачених статтею 76 КК.

У решті вирок районного суду залишено без зміни.

Вказаним вироком апеляційного суду встановлено, що 31 серпня 2014 року ОСОБА_1 близько 23:00 біля магазину "Морозиво" у м. Ямполі Пустомитівського району Львівської області перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, на підґрунті неприязних відносин з ОСОБА_2 під час бійки вкусив останнього за ніс, чим заподіяв йому умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило непоправне знівечення обличчя.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність у частині визнання його винуватим у скоєнні злочину, передбаченого частиною 1 статті 121 КК, вказує на незаконність вироку апеляційного суду, просить його скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Крім того, ОСОБА_4 вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно кваліфікував його дії в результаті неправильної оцінки фактичних обставин справи, а тому судове рішення в аспекті статті 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) є незаконним.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги засудженого, обговоривши доводи цієї скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви Суду.

Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

У касаційній скарзі засуджений посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки вважає, що його дії неправильно кваліфіковано судом апеляційної інстанції, а погоджується з кваліфікацією, зазначеною у вироку районного суду, за яким його засуджено за частиною 2 статті 125 КК.

Як зазначено у вироку районного суду, органами досудового розслідування неправильно кваліфіковано дії ОСОБА_5 за частиною 1 статті 121 КК, оскільки судово-медичний експерт не кваліфікує ушкодження обличчя як знівечення, тому що це поняття не є медичним, він визначає вид ушкодження, його особливості та механізм утворення і встановлює,виправним чи невиправним є це ушкодження. При цьому з роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 27 постанови від 7 лютого 2003 року "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи", визначення наявності знівечення обличчя є компетенцією суду.

Таким чином, оцінюючи зовнішній вигляд ОСОБА_2, суд дійшов висновку, що локалізація тілесного ушкодження у потерпілого не характерна для знівечення обличчя, а наявність рубця в ділянці кінчика носа не привертає уваги оточуючих, і хоча тілесні ушкодження заподіяно потерпілому на обличчі та є непоправними, але вони не знівечують його обличчя, а тому дії ОСОБА_1 слід кваліфікувати за частиною 2 статті 125 КК.

З такими висновками суду першої інстанції не погодився апеляційний суд. Ураховуючи доводи апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого, він зазначив, що на час судового засідання у суді першої інстанції після оперативного втручання потерпілому було усунуто частково знівечення обличчя, однак до такого втручання обличчя потерпілого мало всі ознаки непоправного знівечення у зв'язку з наявністю таких патологічних змін обличчя, які його спотворювали, а саме відсутності кінчика носа. При цьому суд послався на висновок експерта (комісійна судово-медична експертиза №74 від 29 квітня 2016 року), відповідно до якого ОСОБА_2 отримав травму носа, яка є невиправною та потребує хірургічного лікування.

Така травма може бути розцінена, як тяжке тілесне ушкодження, якщо її буде визнано такою, що знівечила обличчя, а непоправним знівечення обличчя визнається у тих випадках, коли ушкодження обличчя потерпілого не може бути виправленим.

Під виправністю ушкодження слід розуміти значне зменшення вираженості патологічних змін (рубця, деформації, порушення міміки тощо) з часом чи під дією не хірургічних засобів. Коли ж для усунення необхідне хірургічне втручання (косметична операція), то ушкодження обличчя вважається непоправним.

Непоправне знівечення обличчя може бути результатом: обливання обличчя кип'ятком, кислотою чи іншою речовиною; заподіяння глибоких чи значної кількості мілких шрамів за допомогою гострих предметів; обрізання вух чи носа. Такі ушкодження надають обличчю страхітливий і такий, що відштовхує, вигляд і, крім фізичної шкоди, заподіюють потерпілому значну психічну травму.

Поняття знівечення - не медичне поняття, тому право кваліфікувати ушкодження обличчя як знівечення належить до компетенції слідчого та суду. Водночас не слідчий і не суд, а судово-медичний експерт визначає вид ушкодження, його особливості, механізм утворення і встановлює, чи є це ушкодження виправним або невиправним. Коли ушкодження обличчя виправне, ступінь тяжкості його визначається з огляду на критерії, викладені у Правилах судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень; при невиправності нарівні із визначенням ступеня тяжкості ушкодження за звичним порядком експерт зазначає, що ушкодження може бути розцінене як тяжке, якщо буде визнане таким, що знівечило обличчя.

Тобто колегія суддів апеляційного суду, враховуючи зазначені обставини, провівши судове слідство та оцінивши наявність доказів у кримінальному провадженні дійшла висновку, що дії ОСОБА_1 слід кваліфікувати за частиною 1 статті 121 КК за таких обставин: 31 серпня 2014 року ОСОБА_1 близько 23:00 біля магазину "Морозиво" у м. Ямполі Пустомитівського району Львівської області перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, на підґрунті неприязних відносин з ОСОБА_2 під час бійки вкусив останнього за ніс, чим заподіяв йому умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило непоправне знівечення обличчя.

З такими висновками апеляційного суду погоджується і колегія суддів, при цьому доводи касаційної скарги засудженого про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та неправильну кваліфікацію його дій апеляційним судом не знайшли підтвердження під час перевірки матеріалів провадження.

Посилання засудженого на невмотивованість рішення апеляційного суду та постановлення рішення, яке не відповідає вимогам статті 370 КПК, також є безпідставним.

З матеріалів провадження вбачається, що суд апеляційної інстанції, провівши судове слідство, установивши в порядку статті 91 КПК обставини, які підлягали доказуванню в кримінальному провадження, з урахуванням доводів сторони захисту та наведенням мотивів на їх спростування, правильно дійшов висновку, що в діях засудженого є склад злочину, передбаченого частиною 1 статті 121 КК.

Натомість засуджений, не заперечуючи факту вчинення кримінального правопорушення, не погоджується із кваліфікацією його дій за частиною 1 статті 121 КК та, посилаючись на висновок експерта вказує, що наявний рубець на носі потерпілого ніяким чином не спотворює зовнішності останнього.

Однак такі доводи засудженого є особистою оцінкою наслідків його діяння, а питання знівеченості обличчя, як правильно вказав він у касаційній скарзі, відноситься до компетенції суду, який врахував сукупність доказів та, зваживши на висновки експертизи, прийняв справедливе та законне рішення.

Таким чином, наведені доводи у касаційній скарзі засудженого не спростовують обставин установлених судом апеляційної інстанції, який за внутрішнім переконанням, виходячи із матеріалів справи, дослідженого висновку експертизи та фототаблиці до неї (а.п. 53) правильно дійшов висновку, що в діях засудженого є склад злочину, передбачений частиною 1 статті 121 КК, тобто заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що призвели до непоправного знівечення обличчя.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статті 420 КПК.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає, а вирок апеляційного суду є законним та обґрунтованим.