760/115405/16-к Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень - 14.06.2018 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 07 лютого 2017 року за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, який народився та проживає у м. Києві, несудимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК,

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК засудженому ОСОБА_1 зараховано в строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення з 30 травня 2015 року по 11 жовтня 2016 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Судом прийнято рішення щодо речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_1 31 грудня 2015 року приблизно о 14.30 год. перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, повернувся додому за місцем свого проживання та знаходячись у квартирі АДРЕСА_1, у ОСОБА_1 виник конфлікт з рідною бабусею ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, під час якого ОСОБА_1, умисно завдав ряд ударів обома руками по голові, грудям, рукам та ногам ОСОБА_3, внаслідок чого остання померла через 2-6 годин після отримання таких спричинених тяжких тілесних ушкоджень.

Крім цього, ОСОБА_1 продовжуючи свої протиправні дії, переконавшись в тому, що ОСОБА_3 не проявляє ознак життя, з метою приховання злочину, перемістив тіло ОСОБА_3 до балкону квартири за вказаною адресою, де залишив накривши ковдрами.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 07 лютого 2017 вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року залишено без зміни.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м'якості, просить вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Своє прохання обґрунтовує тим, що призначене ОСОБА_1 покарання не відповідає вимогам статей 50, 65 КК та не повною мірою відповідає особі засудженого та тяжкості злочину. Звертає увагу на те, що засуджений скоїв злочин, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння щодо особи похилого віку. Стверджує, що суд апеляційної інстанції, при перегляді вироку місцевого суду, порушуючи вимоги ст. 370 КПК, належним чином не мотивував свого рішення та безпідставно залишив без зміни вирок суду першої інстанції в частині призначеного засудженому покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні просив задовольнити касаційну скаргу прокурора та скасувати судові рішення, і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та його захисник Петрусєвич В.В. просили судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Мотиви Суду

Заслухавши учасників провадження та перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи викладені у касаційній скарзі, суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 121 КК у касаційній скарзі не оспорюється.

Зі змісту скарги убачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання

Отже, доводи прокурора щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону і м'якість призначеного ОСОБА_1 покарання є необґрунтованими та неспроможними.

Мотивуючи своє рішення про призначення ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до положень кримінального закону є тяжким, дані про особу винного, який, згідно з ст. 89 КК вважається таким, що не має судимості, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліках у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, згідно висновку судово-психіатричного експерта страждає на поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності. Обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_1 судом було визнано щире каяття, а обставинами, які його обтяжують, - вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння та щодо особи похилого віку.

Зваживши на наведене, суд призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 121 КК у межах санкції даної статті у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.

На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК, є співмірним протиправному діянню, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м'якості чи недостатнім для досягнення мети покарання.

Перевіривши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд дав належну оцінку доводам прокурора, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, та, навівши належні й достатні мотиви спростування, правильно визнав їх необґрунтованими.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

З огляду на зазначене, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, його тяжкості, незворотності наслідків, характеристику особи засудженого колегія суддів вважає призначене ОСОБА_1 покарання законним, справедливим і таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК щодо мети покарання.

Переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої та апеляційної інстанції в частині призначеного ОСОБА_1 покарання, прокурор у касаційній скарзі не навів.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIIIвід 03 жовтня 2017 року,

Вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 07 лютого 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.