760/21362/15-к Про грубе порушення ПДР, що призвело до наїзду на пішоходному переході на пішохода, в результаті якого, останній отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості - 07.06.2018 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Бородянського районного суду Київської області від 25 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 09 березня 2017 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Бородянського районного суду Київської області від 25 серпня 2016 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні і виправдано за ч. 2 ст. 286 КК у зв'язку з недоведеністю складу злочину в його діянні.

Вирішено питання про судові витрати та речові докази.

Як убачається з обвинувального акта, органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, за наступних обставин.

15 січня 2014 року близько 17 год. на 40 км + 900м автодороги "Київ-Ковель", поблизу с. Микуличі Бородянського району Київської області,ОСОБА_1,керуючи автомобілем "Hyundai Matrix" (д.н.з. НОМЕР_1) всупереч вимогам підпункту "б" пункту 2.3, підпункту "ґ" пункту 12.6,пункту 12.3 Правил дорожнього руху не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та, відповідно, не реагував на її зміну, на дорозі, де дозволяється рух зі швидкістю не більше 90 км/год., рухався із перевищенням швидкості та при виявленні небезпеки для руху, яку становив пішохід, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, на що у нього не було перешкод технічного характеру, в результаті чого здійснив наїзд передньою частиною автомобіля на пішохода ОСОБА_2, який перетинав проїзну частину автодороги зліва направо відносно напрямку руху транспортного засобу, внаслідок чого потерпілий отримав тілесні ушкодження,від яких загинув на місці пригоди.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 9 березня 2017 року вирок місцевого суду залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати постановлені судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Прокурор вважає, що судові рішення постановлено з порушенням вимог статей 69, 85, 86, 93, 94, 98, 101, 290, 370, 374, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ), оскільки судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно не взято до уваги докази, надані стороною обвинувачення, а саме: висновок експерта №3391/15-35/3392/15-52 від 29 квітня 2016 року, яким установлено швидкість руху автомобіля; протокол слідчого експерименту від 25 вересня 2014 року та висновок інженерно-технічної експертизи № 888А від 9 жовтня 2014 року, які, на думку прокурора, доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину. Стверджує, що висновок суду першої інстанції про визнання цих доказів недопустимими є безпідставним та необґрунтованим, оскільки вони отримані з додержанням вимог кримінального процесуального закону і могли вплинути на правильність прийнятого судом рішення.

Також зазначає, що суд апеляційної інстанції у своєму рішенні не надав належної відповіді на доводи,наведені в його апеляційній скарзі, що, як він вважає, призвело до неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність та безпідставного виправдання ОСОБА_1 місцевим судом.

Позиція учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні касаційну скаргу не підтримав та, вважаючи судові рішення законними й обґрунтованими, просив залишити її без задоволення.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник Волощук О. Ф. просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Виправданого ОСОБА_1, захисника ВолощукаО. Ф. та потерпілу ОСОБА_4 було належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, однак у судове засідання вони не прибули і у своїх заявах просили Суд розглянути справу без їхньої участі.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі як тих, що були зібрані стороною захисту, так і тих, що зібрані стороною обвинувачення, в тому числі й поданих у судовому засіданні.

Доводи касаційної скарги прокурора є аналогічними доводам, наведеним у його скарзі, що була предметом перевірки суду апеляційної інстанції та у своєму рішенні апеляційний суд надав вичерпні відповіді на всі доводи апеляційних скарг прокурора і представника потерпілої та навів у ньому відповідні обґрунтування й мотиви, з яких він виходив.

Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Згідно з п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійснені правосуддя" (v0009700-96) визнання особи винною у вчиненні злочину можливо лише за умови доведеності її винуватості. За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1, зробив ґрунтовний аналіз доказів, що були представлені суду стороною обвинувачення, а саме: дослідив надані в судовому засіданні показання обвинуваченого ОСОБА_1, потерпілої ОСОБА_4, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, експертів ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12; усі висновки судових експертиз та протоколи слідчих дій; переглянув відеозапис події, зафіксованої на камеру відеореєстратора, який знаходився в автомобілі ОСОБА_1, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що стороною обвинувачення не надано достатніх і допустимих доказів, які доводять наявність у діях останнього складу інкримінованого злочину.

Зокрема,судами констатовано, що стороною обвинувачення не надано доказів того, які саме тілесні ушкодження було заподіяно потерпілому ОСОБА_2 внаслідок наїзду на нього автомобіля під керуванням ОСОБА_1 та чи перебуває це у причинному зв'язку із настанням його смерті,оскільки під час судового слідства зі слів ОСОБА_1 було встановлено, що після наїзду його автомобіля потерпілий подавав ознаки життя, однак потім тіло останнього на місці події неодноразово переїжджали інші автомобілі, що не зупиняючись рухалися по дорозі.

Цей факт підтверджено і висновком комплексної судово-медичної та інженерно-технічної експертизи №46/К/314А (т.1, а.с. 160-165), згідно з яким диференціація ушкоджень, які виникли під час первинного контакту тіла потерпілого ОСОБА_2 з деталями транспортного засобу, від ушкоджень, які утворилися в результаті переїзду його тіла колесами інших транспортних засобів, внаслідок їх масивності та різнохарактерності не є можливою. Також неможливо визначити, які саме з цих тілесних ушкоджень були смертельними.

При цьому судами враховано і поведінку самого потерпілого ОСОБА_2, який всупереч пунктам 4.4, 4.7, 4.8 та підпунктам "а", "б", "г" п. 4.14 Правил дорожнього руху, будучи в стані тяжкого алкогольного отруєння (згідно з висновком судово-медичної експертизи вміст етилового спирту в крові останнього становив 4,12 проміле), у нічний час та в неосвітленому і забороненому для переходу місці переходив автодорогу з інтенсивним автомобільним рухом.

Судами першої та апеляційної інстанцій належним чином умотивовано підстави визнання недопустимими доказами протоколу слідчого експерименту від 25 вересня 2014 року (на підставі пунктів 3, 6 ч. 2 ст. 87 КПК) та, як наслідок, висновку інженерно-технічної експертизи № 888А від 9 жовтня 2014 року (оскільки в його основу покладено дані, отримані під час проведення слідчого експерименту 25 вересня 2014 року).

Усупереч доводам касаційної скарги прокурора в оскаржуваних судових рішеннях судами першої та апеляційної інстанцій на підставі аналізу представлених сторонами доказів було надано відповідну оцінку висновку судової комплексної фототехнічної та автотехнічної експертизи №3391/15-35/3392/15-52 від 29 квітня 2016 року з урахуванням свідчень експерта ОСОБА_11, який пояснив, що необхідні для дослідження дані ним було взято з представленого слідчим плану-схеми дороги і жодних замірів на місці пригоди він не проводив.

Наведені в касаційній скарзі прокурора доводи не ставлять під сумнів правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях і не містять обґрунтувань, які би давали підстави Суду стверджувати, що ці судові рішення постановлено без додержання вимог статей 370, 374, 419 КПК.

При перевірці матеріалів кримінального провадження судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень норм матеріального чи процесуального права, які б були підставами для скасування або зміни судових рішень.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442, п.15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (4651-17) , Верховний Суд

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Бородянського районного суду Київської області від 25 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 09 березня 2017 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.