Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: суддів: Стрелець Т.Г., Голяшкіна О.В., Зайця В.С.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Богородчанському районі Івано-Франківської області

на постанову Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2015 року

та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року

у справі № 338/676/15-а

за позовом ОСОБА_4

до Управління Пенсійного фонду України в Богородчанському районі

Івано-Франківської області

про визнання розпорядження протиправним та зобов'язання до вчинення дій, -

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до Богородчанського районного суду Івано-Франківської області із позовом до Управління Пенсійного фонду України в Богородчанському районі Івано-Франківської області про визнання розпорядження №141999 від 12.04.2013 року та відмови в проведенні перерахунку пенсії протиправними, зобов'язання повернути безпідставно утримані з пенсії кошти.

Постановою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 15.06.2015 року позов задоволено часткового. Визнано протиправним та скасовано розпорядження начальника управління Пенсійного фонду України в Богородчанському районі від 12.04.2013 року про стягнення сум пенсій виплачених надміру за справою №141999 ОСОБА_4. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Богородчанському районі припинити утримання з пенсії ОСОБА_4 переплати в розмірі 25% від розміру пенсії та повернути незаконно утримані суми пенсії. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Богородчанському районі Івано-Франківської області задоволено частково. Постанову Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 15.06.2015 року у справі за № 338/676/15-а - змінено. Абзац третій резолютивної частини рішення викладено у наступній редакції: "Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Богородчанському районі Івано-Франківської області виплатити ОСОБА_4 суму утриманих коштів із його пенсії на підставі розпорядження № 141999 від 12.04.2013 року". В решті постанову суду залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Управління Пенсійного фонду України в Богородчанському районі Івано-Франківської області звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить вищезазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, встановленого пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 було призначено пенсію за віком з 20.07.2009 року при загальному стажі 27 років 03 місяці 11 днів.

Розпорядженням пенсійного органу від 12.04.2013 року за № 141999 позивачу проведено перерахунок пенсії за зменшеним трудовим стажем - 17 років 02 місяці 01 день та з грудня 2013 року здійснюється утримання із пенсії 25% щомісячно. Залишок боргу становить - 50480,17 грн. (а.с.22).

Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання органами Пенсійного фонду України сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, визначає Порядок відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, який затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 21 березня 2003 року № 6-4 (z0374-03) та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15 травня 2003 року за № 374/7695 (z0374-03) (далі - Порядок № 6-4).

Частиною першою статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що суми пенсії, над міру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім'ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії. Аналогічні норми закріплені у частині 1 статті 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Згідно з пунктом 3 Порядку № 6-4 (z0374-03) повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, проводиться відповідно до статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у випадках виявлення подання громадянами недостовірних відомостей про заробітну плату чи інший дохід, стаж роботи, несвоєчасного подання відомостей про зміни у складі сім'ї тощо.

Зі змісту зазначених норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) та Порядку відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення вбачається, що повернення виплаченої надміру суми пенсії можливе лише за умови встановлення зловживань з боку пенсіонера.

Скаржник обґрунтовує касаційну скаргу тим, що УПФУ було проведено перевірку правильності призначення та виплати пенсії ОСОБА_4, за результатами якої встановлено, що відомості, які містяться в його трудовій книжці про роботу в період з 25.12.1993 року по 05.03.2000 року та з 03.05.2000 року по 20.06.2008 року, не підтверджено. Таким чином, трудовий стаж ОСОБА_4 становить 17 років 02 місяці 01 день, а не 27 років 03 місяці 11 днів. У зв'язку із цим Розпорядженням пенсійного органу від 12.04.2013 року за № 141999 позивачу проведено перерахунок пенсії за зменшеним трудовим стажем та з грудня 2013 року здійснюється утримання із пенсії 25% щомісячно.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з твердженням скаржника, з огляду на наступне.

За змістом статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на час призначення пенсії трудовий стаж, обчислений відповідно до протоколу 3226 від 12.02.2010 року, складав 27 років 3 місяці 11 днів.

Згідно відомостей трудової книжки, запис №21 від 25.12.1993 року, ОСОБА_4 був прийнятий на посаду помічника бурильника капремонту скважин 4 розряду і працював на цій посаді у ОАО "НВПНефтеремсервис" до 05.03.2000 року. Зазначене також підтверджується довідкою про розмір заробітку за вказаний період, яка видана 15.04.2001 року ОАО "НВПНефтеремсервис" і була прийнята управлінням ПФУ в Богородчанському районі при проведенні перерахунку пенсії.

У відповідності до запису №23 від 03.05.2000 року трудової книжки ОСОБА_4 прийнятий на роботу помічника бурильника експлуатаційного виробничого буріння скважин нафти і газу по 5 розряду і звільнений з даного підприємства 20.06.2008 року. На підтвердження розміру заробітку за вказаний період до УПФУ в Богородчансьому районі було подано довідку підприємства.

У суді першої інстанції були допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які підтвердили факт роботи ОСОБА_4 в ОАО "НВП Нефтеремсервис" та ОАО "Тазовская Нефтегазоразведочная экспедиция".

Отже, доводи скаржника про те, що відсутні відомості про стаж роботи ОСОБА_4 в ОАО "НВП Нефтеремсервис" та ОАО "Тазовская Нефтегазоразведочная экспедиция" в період роботи з 25.12.1993 року по 05.03.2000 року та з 03.05.2000 року по 20.06.2008 року спростовуються записами наявними в трудовій книжці про період роботи позивача на вказаних підприємствах, письмовими довідками, свідченнями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які допитані судом першої інстанції.

Відповідно до статті 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обгрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Тобто, пенсіонер не може нести відповідальність за зміст та достовірність документів, які видаються органами державної влади, іншими організаціями та установами на виконання їх повноважень.

Крім того, колегія суддів не погоджується із доводами скаржника стосовно пропуску строків звернення з даним позовом до суду оскільки, про порушення своїх прав останній дізнався з письмової відповіді на його письмову заяву з пенсійного органу 25.02.2015 року, а в суд з позовом звернувся 07.05.2015 року, тобто в межах строків, передбачених статтею 99 КАС України.

З огляду на вищевикладене, судова колегія погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про визнання протиправним та скасування розпорядження начальника управління Пенсійного фонду України в Богородчанському районі від 12.04.2013 року про стягнення сум пенсій виплачених надміру за справою №141999 ОСОБА_4 та зобов'язання відповідача виплатити позивачу суму утриманих коштів з його пенсії.

Доводами касаційної скарги наведених обставин не спростовано.

Судами першої та апеляційної інстанції правозастосування відбулось із дотримання норм діючого законодавства та з повним, достовірним, неупередженим та об'єктивним з'ясуванням обставин справи.

Відповідно статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Богородчанському районі Івано-Франківської області - залишити без задоволення.

Постанову Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2015 року у незміненій частині та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року у справі №338/676/15-а - залишити без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і може переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та у порядку, передбачені статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.