Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П. за участю представників: позивача: Валявської О.О. відповідача: Бідзяна А.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2014 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2014 року

у справі № П/811/2053/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Креатив"

до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення,-

Товариство з обмеженою відповідальністю "Креатив" (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від № 0000731502 від 12 березня 2014 року.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2014 року, адміністративний позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2014 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з контрагентами ТОВ"Новотехкомплект" за період з 01 січня 2012 року по 31 жовтня 2012 року; ТОВ "Контехсистем ЛТД" за період з 01 січня 2012 року по 30 листопада 2012 року; ПП "Санрайз-Річ" за березень 2012 року; ТОВ "Актив Трейд Компані" за період з 01 травня 2012 року по 31 грудня 2012 року; ФГ "Наш Дом" за період з 01 вересня 2012 року по 31 жовтня 2012 року, ТОВ "Зернопром Дніпро" за період з 01 вересня 2012 року по 31 грудня 2012 року; ТОВ "Геосервіс Плюс" за жовтень 2012 року; ПП "Трейд-Інвест-Агро" за жовтень 2012 року; ТОВ "Бізтрейд" за період з 01 листопада по 31 грудня 2012 року; ПП "Агробуд" за грудень 2012 року; ТОВ "Інформаційно-торговий Дім-ЛС" за грудень 2012 року. За результатами перевірки складено акт від 21 лютого 2014 року №67/11-23-15-02/31146251.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість на 15438635,00 грн.

Підставою для вказаних висновків відповідача, стала відсутність, на його думку, реального виконання господарських операцій позивача з його контрагентами.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 12 березня 2014 року №0000731502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 23157953,00 грн. (за основним платежем - 15438635,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 7719318,00 грн.).

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній, зокрема, у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 826/661/14 (№ 21-1539а15).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що видами діяльності позивача за КВЕД є, зокрема, виробництво олії та тваринних жирів (10.41); вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (01.11), виробництво маргарину і подібних харчових жирів (10.42), неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (46.39).

В перевіряємому періоді позивачем укладено договори поставки насіння соняшника з: ТОВ "Інформаційно-торговий Дім-ЛС", ПП "Трейд-Інвест-Агро", ТОВ "Геосервіс Плюс", ТОВ "Актив Трейд Компані", ФГ "Наш Дом", ПП "Санрайз-Річ", ТОВ "Бізтрейд"; договір поставки та монтажу устаткування з ТОВ "Новотехкомплект"; договір про надання послуг з безконтактного миття автомобільного транспорту з ТОВ "Контехсистем ЛТД"; договір поставки соняшникової нерафінованої олії з ПП "Агробуд"; договір про надання послуг перевезення автомобільним вантажним транспортом з ТОВ "Зернопром Дніпро". На підтвердження виконання умов вказаних правочинів позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, акти здачі-прийняття робіт, платіжні доручення.

Факт зберігання придбаної сільськогосподарської продукції підтверджується складськими квитанціями на насіння, реєстрами на переоформлення зерна, актами здачі-прийняття робіт.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на недостовірність даних, відображених контрагентами позивача (ТОВ"Новотехкомплект", ТОВ "Контехсистем ЛТД", ПП "Санрайз-Річ", ТОВ "Актив Трейд Компані", ФГ "Наш Дом", ТОВ "Зернопром Дніпро", ТОВ "Геосервіс Плюс", ПП "Трейд-Інвест-Агро", ТОВ "Бізтрейд", ПП "Агробуд", ТОВ "Інформаційно-торговий Дім-ЛС") у податковій звітності.

Вказані доводи колегією суддів до уваги не беруться, оскільки порушення контрагентами правил податкової звітності не може спричиняти негативні наслідки для позивача. Зазначена позиція також збігається із висновками Європейського суду з прав людини у справах "Інтерсплав" проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Також не заслуговують на увагу посилання відповідача на акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, якими встановлена, зокрема, відсутність у останніх трудових та виробничих ресурсів для здійснення господарської діяльності, оскільки вказані акти фіксують лише факт неможливості проведення зустрічних звірок та не можуть давати оцінку реальності здійснених операцій. Крім того, відсутність власних трудових чи виробничих ресурсів не позбавляє суб'єкта господарювання права залучати до виконання відповідних зобов'язань третіх осіб.

Фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судами першої та апеляційної інстанцій, укладені правочини відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1. Касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області залишити без задоволення.

2. Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2014 року у справі № П/811/2053/14 залишити без змін.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.