Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого Щепоткіної В. В.,

суддів Остапука В. І., Кишакевича Л. Ю.,

розглянувши касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області Кривенка О. І. на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2018 року у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040360000307,

За вироком Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2017 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, який народився та проживає у АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останній раз 13 вересня 2017 року Орджонікідзевським міським судом Дніпропетровської області за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ст. 357, ч. 1 ст. 70 Кримінального кодексу України (далі КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців,

засуджено за ч. 2 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки; за ч. 2 ст. 309 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2017 року, більш суворим, призначеним новим вироком, ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК у строк відбування покарання ОСОБА_1 зараховано строк його попереднього ув'язнення з 22 грудня 2016 року по 23 грудня 2016 року включно із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Прийнято рішення щодо процесуальних витрат та речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 11 квітня 2017 року о 14.00 год., перебуваючи у кабінеті № 6 територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та непрацездатних громадян на вул. Героїв України, 13 у місті Покров Дніпропетровської області, діючи повторно, таємно викрав зі столу належний ОСОБА_3 мобільний телефон марки "LG X-135", чим заподіяв потерпілій майнову шкоду на загальну суму 979 грн.

11 серпня 2017 року приблизно о 12.20 год., перебуваючи біля будинку АДРЕСА_2, ОСОБА_1, діючи повторно, незаконно заволодів належним ОСОБА_4 мопедом марки "Kanuni 50-10", заподіявши потерпілому майнову шкоду на суму 6692, 23 грн.

Також, будучи раніше засудженим за вчинення злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, ОСОБА_1 при невстановлених слідством обставинах незаконно придбав та зберігав при собі для особистого вживання, без мети збуту, одноразовий медичний шприц з особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено - опієм ацетильованим, масою в перерахунку на суху речовину 0,0153 г, який 20 липня 2017 року у нього було виявлено та вилучено працівниками поліції.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2018 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, суд першої інстанції у вироку не навів доводів про доцільність чи недоцільність призначення ОСОБА_1 додаткового покарання у виді конфіскації майна, чим допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Залишивши вирок місцевого суду без зміни, в порушення вимог ст. 419 КПК апеляційний суд вказаних доводів прокурора належним чином не перевірив, ґрунтовних відповідей на них не дав, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.

Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши додані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.

Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Так, санкція ч. 2 ст. 289 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої. У цьому випадку додаткове покарання є альтернативним, а доцільність його застосування вирішується судом у кожному конкретному випадку.

Як видно з доданих до касаційної скарги копій судових рішень, обираючи ОСОБА_1 покарання, суд належним чином врахував тяжкість вчинених злочинів, які згідно ст. 12 КК є злочинами середньої тяжкості та тяжким злочином, дані про особу винного, який який характеризується задовільно, раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти власності та у сфері обігу наркотичних засобів, проте належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, натомість знову вчинив нові злочини.

Повною мірою врахувавши вказані обставини, а також зваживши на визнання ОСОБА_1 своєї вини, щире каяття та сприяння слідству, суд правильно призначив йому, зокрема, за ч. 2 ст. 289 КК покарання у межах санкції вказаної норми у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна, та на підставі ч. 1, ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів застосував принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.

На думку колегії суддів, таке покарання відповідає вимогам ст. 50, ст. 65 КК, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Зі змісту касаційної скарги прокурора та доданих до неї копій судових рішень не вбачається підстав вважати, що покарання ОСОБА_1 призначено з порушенням визначених у законі загальних засад чи внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Переглянувши справу в апеляційному порядку, апеляційний суд дав належну оцінку доводам апеляції прокурора в частині непризначення ОСОБА_1 додаткового покарання у виді конфіскації майна, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, та з зазначенням докладних мотивів прийнятого рішення залишив вирок суду першої інстанції без зміни.

Ухвала апеляційного суду достатньо мотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Таким чином, оскільки з касаційної скарги прокурора та копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, то згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Враховуючи викладене і керуючись ч. 2 ст. 428 КПК, колегія суддів

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Дніпропетровської області Кривенка О. І. на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2018 року щодо ОСОБА_1.

Ухвала оскарженню не підлягає.