Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі

головуючого Яковлєвої С. В.,

суддів Мазура М. В., Матієк Т. В.,

за участю:

секретаря судового

засідання Матвєєвої Н. В.,

прокурора Пономарьової М. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Амельчишина О. В., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_3, на вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016040230000379, за обвинуваченням ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Києва, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 31 жовтня 2016 року ОСОБА_3 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі статтей 75, 76 КК ОСОБА_3 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі та покладено на нього певні обов'язки. Питання щодо речових доказів та судових витрат вирішено судом відповідно до вимог закону.

Згідно з вироком суду 20 червня 2016 року приблизно о 19:05 ОСОБА_3, керуючи автомобілем "Міцубісі Спейс Вагон", д.р.н. НОМЕР_1, рухався по

вул. Світлогорській з боку вул. Марійської в напрямку вул. Дишинського в Саксаганському районі у м. Кривому Розі. Під'їжджаючи до перехрестя з

вул. Каспійської автомобіль ОСОБА_3 рухався в правій смузі руху зі швидкістю приблизно 40 км на годину. У лівій смузі ряд транспортних засобів зупинився на червоний сигнал світлофору. В цей час проїзну частину вул. Світлогорської по регульованому пішохідному переходу на зелений сигнал світлофору почала перетинати ОСОБА_4 зліва на право за ходом руху автомобіля, керованого ОСОБА_5 Одразу після її виходу на перехід сигнал світлофору змінився на червоний, але вона продовжила переходити проїзну частину. Водій ОСОБА_3, наближаючись до перехрестя, після зміни сигналу світлофору з червоного на зелений, що дозволяло йому рух, не впевнився, що всі пішоходи встигли завершити перехід проїзної частини, на порушення пунктів 1.5, 2.3 (б), 16.5 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) продовжив рух та допустив наїзд керованим ним автомобілем на ОСОБА_4, в результаті чого остання отримала тяжкі тілесні ушкодження.

Вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2017 року апеляційну скаргу прокурора задоволено. Вирок районного суду в частині призначеного покарання скасовано. Призначено ОСОБА_3 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. Строк відбування покарання ОСОБА_3 визначено рахувати з часу його затримання в порядку виконання вироку. В решті вирок районного суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить вирок апеляційного суду змінити, звільнивши ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням. На думку захисника, вирок належним чином не обґрунтований та не мотивований, оскільки суд не навів у ньому підстави, чому саме виправлення засудженого без реального відбування покарання є неможливим. Не враховано поведінки засудженого після вчинення злочину, а саме надання потерпілій допомоги до прибуття лікарів, відшкодування збитків на придбання ліків та відшкодування шкоди без наявності цивільного позову.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор Пономарьова М. С. вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_3у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено, та кваліфікацію діяння за ч. 2 ст. 286 КК захисник у касаційній скарзі не оспорює. Розгляд кримінального провадження проводився в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК.

Доводи захисника про невідповідність призначеного засудженому покарання внаслідок суворості є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 65 КК суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд керувався саме вказаними вимогами кримінального закону.

З вироку Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу убачається, що суд, призначаючи ОСОБА_3 покарання, врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, який раніше не судимий, працює водієм, має на утриманні дитину ІНФОРМАЦІЯ_4, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває. Обставинами, які пом'якшують покарання, суд визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, надання потерпілій первинної допомоги, часткове відшкодування заподіяної шкоди і те, що на утриманні у нього є малолітня дитина. Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено. З урахуванням викладеного суд призначив покарання у виді позбавлення волі та звільнив ОСОБА_3 від його відбування з випробуванням, оскільки вважав, що таке покарання буде достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Проте, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, суд апеляційною інстанції з рішенням районного суду не погодився.

Ухвалюючи свій вирок у частині призначення ОСОБА_3 покарання,апеляційний суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, думку представника потерпілої й усі інші обставини, які мають правове значення, та дійшов обґрунтованого висновку про неправильне застосування місцевим судом положень ст. 75 КК, що призвело до невиправданої м'якості заходу примусу, незабезпечення його мети.

Зокрема, призначаючи покарання, апеляційний суд: зважив на те, що ОСОБА_3 вчинив тяжке кримінальне правопорушення, що фактично не було враховано місцевим судом при звільненні останнього від відбування покарання; взяв до уваги думку представника потерпілої, який просив задовольнити апеляційну скаргу прокурора, суворо покарати засудженого, оскільки внаслідок його дій тяжко травмовано потерпілу ОСОБА_4, яка в результаті отриманих травм не могла брати участь у розгляді справи. Зазначив, що при цьому засуджений не надає їй матеріальної допомоги, незважаючи на те, що вона на той час ще проходила лікування. Також судом враховано наслідки вчиненого кримінального правопорушення, в результаті якого потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження.

З огляду на всі ці обставини апеляційний суд призначив ОСОБА_3 основне покарання у межах санкції кримінального закону, за яким його засуджено, в мінімальному розмірі.

Переконливих доводів щодо явної несправедливості призначеного засудженому основного покарання внаслідок суворості у касаційній скарзі не міститься.

Таким чином, апеляційний суд дотримав вимоги статей 50, 65 КК, призначив

ОСОБА_3 покарання, необхідне й достатнє для його виправлення і попередження вчинення нових злочинів.Вирок апеляційного суду відповідає вимогам ст. 420 КПК.

Підстав для пом'якшення покарання і, зокрема, застосування до ОСОБА_3 інституту звільнення від відбування покарання, про що йдеться у касаційній скарзі захисника, Суд не вбачає, а тому вона задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII (2147а-19) , Суд

Вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2017 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Амельчишина О. В. - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.