Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого Остапука В. І.,

суддів Кишакевича Л. Ю., Щепоткіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Буланова О. П.,

прокурора Деруна А. І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінальному провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 06 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 23 січня 2017 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016250270000384, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Добове, Бірібіджанського району, Хабаровського краю, Російської Федерації, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, в силу ст. 89 КК України такого, що не має судимості,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 249 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Черкаського районного суду Черкаської області від 06 червня 2016 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 249 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з конфіскацією знарядь та засобів лову. На підставі ст. 75 КК України, звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладено виконання обов'язків, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України.

Вирішено питання речових доказів.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 23 січня 2017 року вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_1 основного та додаткового покарання скасовано та закрито провадження в цій частині.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_1 засуджено за те, що він, з 03 до 08 години 24 березня 2016 року, використовуючи човен, на р. Дніпро, Кременчуцького водосховища, поблизу с. Хрещатик Черкаського району Черкаської області, без передбаченого законом дозволу, використовуючи рибальські сітки, які є забороненим знаряддям лову, займався незаконним рибним добувним промислом, заподіявши рибному господарству України шкоду на загальну суму 2618 грн.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Обґрунтовуючи свої вимоги вказує, що суд першої інстанції призначив засудженому покарання у виді обмеження волі, яке, відповідно до ч. 3 ст. 61 КК, не може бути застосовано до ОСОБА_1, оскільки він є пенсіонером. Також зазначає про те, що додаткове покарання у виді конфіскації знарядь та засобів лову призначене судом без урахування змін, внесених до ст. 249 КК України, які а також призначено додаткове покарання у виді конфіскації, проте не взято до уваги зміни, які були чинні на момент вчинення кримінального правопорушення. Крім того, не погоджується з прийнятим за наслідком розгляду апеляційної скарги прокурора рішенням суду апеляційної інстанції.

Під час касаційного розгляду, прокурор посилаючись на безпідставність доводів, вважав за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

При цьому згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 1 ст. 249 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Частинами 3, 4 ст. 403 КПК передбачено, що особа, яка подала апеляційну скаргу, має право її змінити до початку апеляційного розгляду; внесення до скарги змін, які тягнуть за собою погіршення становища обвинуваченого, за межами строків на апеляційне оскарження не допускається.

Згідно зі ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

Виходячи зі змісту ч. 1ст. 421 КПК України, апеляційний суд вправі погіршити становище засудженого тільки у разі, якщо з цих підстав подали скаргу прокурор, потерпілий чи його представник.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 зазначених вимог закону дотримався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 12 вересня 2016 року прокурор подав апеляційну скаргу, в якій порушував питання про скасування вироку місцевого суду через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність щодо ОСОБА_1, у зв'язку з чим просив ухвалити новий вирок, яким засудити його за ч. 1 ст. 249 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки та звільнити від його відбування на підставі ст. 75 КК України. Обгрунтовуючи такі вимоги прокурор зазначав, що оскільки ОСОБА_1 є пенсіонером, то до нього не може бути застосовано покарання у виді обмеження волі. Крім того, посилався на небхідність виключення з вироку суду першої інстанції рішення про конфіскацію знарядь та засобів лову з огляду на внесені Законом України від 18 лютого 2016 року зміни до ст. 249 КК України.

22 грудня 2016 року, тобто за межами строку, визначеного ст. 395 КПК, прокурор подав зміни до апеляційної скарги, в яких вказував, що санкцією ч. 1 ст. 249 КК України покарання у виді позбавлення волі не передбачено, а тому просив призначити ОСОБА_1 покарання у виді штрафу у розмірі сто неоподаткованих мінімумів доходів громадян, яке слід виконувати реально.

Проте, враховуючи те, що в змінах до апеляційної скарги, фактично, ставилося питання про погіршення становища засудженого, оскільки покарання у виді штрафу підлягає реальному виконанню, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 403 КПК України, не прийняв їх до розгляду.

Розглядаючи апеляційну скаргу прокурора, апеляційним судом було частково її задоволено та скасовано вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_1 покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Обґрунтовуючи прийняте рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що призначене судом першої інстанції покарання у виді обмеження волі, відповідно до ч. 3 ст. 61 КК України, не може бути застосовано до ОСОБА_1, оскільки він є пенсіонером, а тому апеляційним судом правильно прийнято рішення щодо скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_1 покарання.

Колегією суддів не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами, передбаченими ст. 438 КПК України, для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому в задоволенні касаційних вимог прокурора слід відмовити.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року (2147а-19) , колегія суддів

Вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 06 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 23 січня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінальному провадження в суді апеляційної інстанції - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.