Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Білик Н.В.,

суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Ляшка О.О.,

прокурора Ємця І.І.,

потерпілої ОСОБА_1,

засудженого ОСОБА_2

розглянуву відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції,навирок Солом'янського районного суду м. Києва від 27 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 23травня2017 року у кримінальному провадженні № 12016100000000490 за обвинуваченням

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше судимого за вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 28 квітня 2015 року за ч. 1 ст. 309 КК України до штрафу в розмірі 850 грн,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 27 лютого 2017 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов'язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 23 травня 2017 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

За вироком суду встановлено, що ОСОБА_2 17 березня 2016 року приблизно о 05.20 год., перебуваючи в стані наркотичного сп'яніння, керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_1, рухався по вул. Гетьмана в м. Києві зі сторони вул. Виборзської в напрямку вул. Лебедєва-Кумача в крайній лівій смузі руху зі швидкістю 110 км/год, яка перевищує максимально допустиму швидкість руху в межах населеного пункту.

В цей час вулицю перетинала пішохід ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка рухалася справа наліво відносно руху автомобіля "Сузукі" в непередбаченому для руху пішоходів місці.

Порушуючи п.п. 1.5, 2.3 (б), 2.9, 12.4 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , ОСОБА_2 проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 У результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла на місці.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення на підставах неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі обвинуваченого внаслідок м'якості й призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Прокурор зазначає, що висновок місцевого суду, який підтримав суд апеляційної інстанції, про можливість застосування до ОСОБА_2 положень ст. 75 КК України є необґрунтованим, суперечить вимогам статей 50, 65 цього Кодексу, оскільки засуджений вчинив тяжкий злочин, значно перевищив допустиму швидкість руху, керував транспортним засобом у стані наркотичного сп'яніння, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність його особи, крім того, після постановлення вироку ОСОБА_2 не виправився і знову сів за кермо автомобіля в стані наркотичного сп'яніння, а отже його виправлення неможливе без ізоляції від суспільства. Прокурор зазначає, що наведені місцевим судом дані про особу винного не впливають на обставини злочину та його наслідки, а можуть свідчити лише про особу засудженого і є недостатніми для висновку про можливість застосування до ОСОБА_2 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні підтримав скаргу частково, просив скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі обвинуваченого внаслідок м'якості та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Засуджений заперечував проти задоволення скарги та просив залишити судові рішення без зміни.

Потерпіла в суді касаційної інстанції змінила свою думку щодо призначеного засудженому покарання, оскільки їй стало відомо, що останній продовжує керувати автомобілем у стані наркотичного сп'яніння, та просила призначити винному покарання відповідно до вимог закону.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 та кваліфікація його дій у касаційній скарзі не оскаржуються.При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Відповідно до вимог ст. 419 КПК України в ухвалі суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема: короткий зміст вимог апеляційної скарги; встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Цих вимог закону суд апеляційної інстанції не дотримався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із вироком місцевого суду прокурор подав скаргу, в якій порушував питання про скасування вироку суду першої інстанції та постановлення судом апеляційної інстанції свого вироку, яким просив призначити ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. В обґрунтування своїх доводів прокурор зазначав, що місцевий суд не дав належної оцінки ступеню тяжкості вчиненого злочину, наслідкам, що настали, а також недостатньо врахував обставини, що обтяжують покарання, та безпідставно звільнив засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням у порядку ст. 75 КК України. Зокрема, у суді не було з достатньою переконливістю встановлено щирого каяття винного та намагання його відшкодувати завдану шкоду, оскільки ОСОБА_2 не вчинив жодних дій, направлених на її відшкодування. Також не було надано належної оцінки такій обставині, що обтяжує покарання, як вчинення злочину у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів, не оцінено наслідків від кримінального правопорушення .

Апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги, формально послався на дані про особу винного та обставини, що пом'якшують покарання, вказав на обіцянку ОСОБА_2 у подальшому не вчиняти злочинів та на думку потерпілої, яка претензій до нього не має, у зв'язку із чим суд дійшов висновку про наявність між потерпілою та винним примирення.

Водночас суд не звернув уваги на положення закону, згідно з якими при вирішенні зазначених питань суд має належним чином досліджувати і оцінювати усі обставини, які мають значення для справи, та ураховувати, щост. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави, на які слід послатися у рішенні.

Проте, в ухвалі не зазначено конкретних підстав, якими суд керувався при прийнятті свого рішення. Натомість у ній наведено твердження, що місцевий суд у повній мірі врахував при призначенні покарання обставини, що його обтяжують, а саме, вчинення злочину у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів, та рецидив злочинів. Проте, з таким висновком погодитися не можна, оскільки апеляційний суд лише формально послався на ці обставини, не навів мотивів свого висновку про можливість за наведених обставин виправлення винного без ізоляції його від суспільства.

Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно ч. 2ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Статтею 65 цього Кодексу передбаченізагальні засади призначення покарання, через які реалізуються принципи його законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації.Згідно з цими засадами, призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Цих вимог при перевірці доводів скарги прокурора дотримано не було.

Отже, суд апеляційної інстанції усупереч ст. 419 КПК України належним чином не перевірив усіх доводів апеляційної скарги, не навів переконливих мотивів для їх спростування, не зазначив обґрунтованих підстав, через які апеляційну скаргу залишено без задоволення та дійшов передчасного висновку, що призначене ОСОБА_2 покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України є необхідним і достатнім для виправлення винного і попередження вчинення нових злочинів.

Крім того, суд касаційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що винний неодноразово керував транспортним засобом у стані наркотичного сп'яніння, що підтверджується долученою прокурором копією постанови Солом'янського районного суду м. Києва від 27 березня 2017 року, якою ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Наведене, на думку колегії суддів, негативно характеризує винного та свідчить про суспільну небезпечність його особи.

У зв'язку із цим та керуючисьстаттями 434, 436 КПК України,п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (4651-17) (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII (2147а-19) ),колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу прокурора слід задовольнити частково, ухвалу апеляційного суду скасувати на підставі ч. 1 ст. 438 КПК України і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції .

З цих підстав суд ухвалив:

Касаційну скаргу прокуроразадовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 23 травня 2017 року щодо ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.