Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Олексієнка М.М. (доповідач), Ситникова О.Ф., Штульман І.В.,

здійснивши в касаційному порядку попередній розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (далі - ГУ МВС в Київській області), начальника ГУ МВС в Київській області, Ірпінського міського відділу (з обслуговування м. Ірпінь та м. Буча) ГУ МВС в Київській області (далі - Ірпінський МВ) про поновлення на роботі за касаційною скаргою представника ГУ МВС в Київській області на судові рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 травня 2015 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2015 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

визнати протиправними та скасувати накази ГУ МВС в Київській області від 18 лютого 2015 року №374, від 16 березня 2015 року №146 о/с в частині звільнення його з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни;

зобов'язати відповідачів поновити на службі на посаді дільничного інспектора міліції Бучацького міського відділу міліції Ірпінського МВ, виплатити грошове та речове забезпечення за час вимушеного прогулу .

Посилався на те, що порушень дисципліни не допускав, сам факт відкриття кримінального провадження, не давало підстав до звільнення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 травня 2015 року, залишеною без змін Київським апеляційним адміністративним судом від 22 липня 2015 року, позовні вимоги задоволено.

В касаційній скарзі представник ГУ МВС в Київській області, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить попередні судові рішення скасувати і ухвалити нове про відмову в позову. Вказує на те, що при звільненні ОСОБА_4 з органів внутрішніх справ дотримано процедуру звільнення і жодних порушень прав позивача не допускалося.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з наступних підстав.

Сутність службової дисципліни визначається Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-ІV (3460-15) (далі - Дисциплінарний статут).

Відповідно до статті 1 цього нормативного акту службова дисципліна - це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції (254к/96-ВР) і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни (стаття 2 Дисциплінарного статуту).

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, лише факт відкриття кримінального провадження, оголошення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, не свідчить про порушення працівником органів внутрішніх справ дисципліни. Повідомлення про підозру є стадією кримінального провадження, з якого починається притягнення до кримінальної відповідальності (пункт 14 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України).

Згідно фактичних обставин, встановлених судами, на час розгляду справи не доведено вину позивача в одержанні хабара в особливо великих розмірах, хоча відповідно до положень частини шостої статті 21 Закону України "Про міліцію" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) звільнення працівника міліції зі служби у зв'язку з обвинуваченням у вчиненні злочину допускається лише після набуття звинувачувальним вироком законної сили.

Не дивлячи на те, що ОСОБА_4 звільнено з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни, представниками відповідача не наведені обставини та не надано доказів, які б свідчили, що він при проходженні служби не дотримувався законодавства, не виконував вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів чи наказів начальників.

Окрім того, відповідно до статті 14 Дисциплінарного статуту з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, висновок судів не спростовують і не дають підстав вважати судові рішення такими, що ухвалені з порушенням норм матеріального чи процесуального права.

Статтею 7 Дисциплінарного статуту визначені обов'язки рядового і начальницького складу. Зокрема зазначені особи зобов'язані дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

Представником відповідача не доведено, які саме порушення дисципліни допустив ОСОБА_4 при проходження служби. Щодо незаконної винагороди, то на час розгляду справи такий факт у визначеному кримінально-процесуальним законодавством порядку не доведено.

На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області відхилити, а судові рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 травня 2015 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.