Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 26 листопада 2009 року касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, на постанову Дергачівського районного суду Харківської області від 22 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 13 листопада 2008 року,

постановою старшого слідчого СВ Дергачівського РВ ГУ МВС України в Харківській області від 8 вересня 2008 року порушено кримінальну справу за фактом вимагання за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 189 КК України.

За змістом цієї постанови у період часу з серпня 2007 року по 6 вересня 2008 року невстановлена особа біля будинку АДРЕСА_1 у м. Дергачі Харківської області, погрожуючи застосуванням насильства, вимагала у ОСОБА_1. передачі грошових коштів, еквівалентних сумі 500 доларів США.

22 жовтня 2008 року Дергачівський районний суд Харківської області, розглянувши скаргу ОСОБА_2 на цю постанову, скасував її та відмовив у порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_2 за ч.1 ст. 189 КК України

у зв’язку з відсутністю в його діях складу даного злочину.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 13 листопада 2008 року апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишено без задоволення, а постанову суду – без змін.

У касаційному поданні прокурор, посилаючись на безпідставність скасування постанови про порушення кримінальної справи, просить зазначені судові рішення скасувати, а справу направити для проведення досудового слідства.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який частково підтримав касаційне подання, просив скасувати судові рішення й направити відповідні матеріали на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали провадження за скаргою ОСОБА_2 та матеріали, на підставі яких було прийнято рішення про порушення кримінальної справи, доводи касаційного подання, заперечення на нього ОСОБА_2, колегія суддів уважає, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню.

За змістом ч. 1 ст. 98 КПК України при наявності приводів і підстав, зазначених у статті 94 цього Кодексу, прокурор, слідчий, орган дізнання зобов’язані винеси постанову про порушення кримінальної справи.

Як убачається з матеріалів, на підставі яких було порушено кримінальну справу, та матеріалів провадження за скаргою ОСОБА_2 приводом до порушення кримінальної справи стала заява ОСОБА_1., в ході перевірки якої, враховуючи дані його пояснень, пояснень ОСОБА_2, ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5., а також дані протоколу вручення ОСОБА_1 грошових коштів, слідчий прийшов до висновку, що вони вказують на наявність ознак злочину, передбаченого ч. 1 ст. 189 КК України, і є достатніми для порушення кримінальної справи по факту вимагання у ОСОБА_1. грошових коштів.

Та обставина, що кримінальну справу порушено за фактом вимагання, а не щодо ОСОБА_2, не є безумовною підставою для визнання постанови про порушення кримінальної справи незаконною.

Окрім того, порушення кримінальної справи за фактом вимагання не обмежило права ОСОБА_2, оскільки суд першої інстанції прийняв його скаргу на постанову про порушення кримінальної справи і розглянув по суті, тим самим забезпечивши право ОСОБА_2 на оскарження постанови про порушення кримінальної справи.

Також суд першої інстанції в порушення вимог ч. 15 ст. 236-8 КПК України вдався до оцінки доказів.

Відповідно до вказаних вимог закону, розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи, суд повинен перевіряти наявність приводів та підстав для винесення зазначеної постанови, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення кримінальної справи, і не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді справи по суті.

Усупереч цього, вислухавши пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_1. з приводу відносин, які склалися між ними у зв’язку із заподіяння ОСОБА_1. ОСОБА_2 в результаті дорожньо – транспортної події за їх участю матеріальної шкоди, та розцінивши, що між ними склалися цивільно – правові відносини, суд вдався до оцінки доказів, що є неприпустимим при розгляді скарг на постанови про порушення кримінальної справи.

Стверджуючи про неналежну перевірку слідчим цивільно – правового характеру відносин між ОСОБА_1. та ОСОБА_2., суд також не врахував, що спірні цивільно – правові відносини не виключають наявності ознак складу злочину.

За таких обставин постановлене за результатами розгляду скарги судове рішення не можна визнати законним та обґрунтованим, у зв’язку з чим воно, як і ухвала апеляційної інстанції, яка не звернула увагу на допущені місцевим судом порушення кримінально-процесуального закону, підлягають скасуванню.

Що ж стосується прохання прокурора в касаційному поданні про направлення відповідних матеріалів для проведення досудового слідства, то воно суперечить закону, оскільки відповідно до ст. 396 КПК України прийняття такого рішення у результаті касаційного розгляду справи не передбачено.

У зв’язку з цим матеріали провадження за скаргою ОСОБА_2 підлягають направленню на новий судовий розгляд.

На підставі наведеного та, керуючись статтями 395 і 396 КПК України, колегія суддів, -

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, задовольнити частково.

Постанову Дергачівського районного суду Харківської області від 22 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 13 листопада 2008 року скасувати, а матеріали провадження за скаргою ОСОБА_2 направити на новий судовий розгляд у той же місцевий суд іншим суддею. Судді: