Харківський апеляційний адміністративний суд
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2013 р.Справа № 2а-4160/12/2070
|
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Зеленського В.В.
Суддів: П'янової Я.В., Чалого І.С.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2012р. по справі № 2а-4160/12/2070
за позовом Закритого акціонерного товариства "Автоторгова группа"Спецтехніка"
до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИЛА:
Закрите акціонерне товариство "Автоторгова группа "Спецтехніка" (далі по справі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі по справі - відповідач), в якому просило суд:
- скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова № 0000532302 від 27.02.2012 року.
- скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова № 0000522302 від 27.02.2012 року.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2012 року зазначений позов задоволено .
Скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова № 0000532302 від 27.02.2012 року.
Скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова № 0000522302 від 27.02.2012 року.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів Податкового кодексу України.
На підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що співробітниками ДПІ у Московському районі м. Харкова у період з 27.01.2012 року по 02.02.2012 року проведено позапланову виїзну перевірку ЗАТ "АТ "СПЕЦТЕХНІКА" в частині правомірності нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ "Трубопласт Україна", ТОВ "Ліон" за період з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року, за результатами якої було складено Акт №4042/23/30884849 від 09.02.2012 року.
Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог діючого законодавства, а саме: не підтвердження господарських операції між ЗАТ АГ "Спецтехніка" по взаємовідносинам з ТОВ "Трубопласт Україна", ТОВ "Ліон", виходячи з врахування реального часу здійснення операцій. У зазначених обсягах наявні ознаки дефектності первинних документів за період з 01.01.2011 по 30.06.2011 року; порушення п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого завищено податок на прибуток всього у сумі 407306 грн., в тому числі за 1 квартал 2011 року на суму 288542 грн., за 2 квартал 2011 року на суму 11764 грн.; порушення п. 198.4. п. 198.3 ст.198 ПК України, ст. 4, п.2 ст. 3, ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 334106 грн., в тому числі: за лютий 9Пі і року на суму 35000 грн., за березень 2011 року на суму 195833 грн., за квітень 2011 року і 103273 грн.
На підставі вище зазначеного акту ДПІ у Московському районі м. Харкова 27.02.2012 року прийнято податкові повідомлення-рішення:
- № 0000532302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в загальному розмірі 334 107 грн. 00 коп., в т.ч. за основним платежем 334 106 грн. 00 коп., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн. 00 коп.
- №0000522302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств розмірі 407 306 грн. 00 коп., в т.ч. за основним платежем 407 306 грн. 00 коп., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн. 00 коп.
Позивач, не погодившись із вище зазначеними податковими повідомленнями-рішенням, провів процедуру їх адміністративного оскарження, за результатами якої рішенням ДПС у Харківській області від 23.03.2012 року № 1312/10/10-212 скаргу генерального директора ЗАТ АГ "Спецтехніка" від 05.03.2012 року №914 було залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення - без змін.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР)
та законами України.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання слугувала інформація щодо перевірок контрагентів, за якими встановлено, що правочини, укладені із контрагентами - ТОВ "Трубопласт Україна", ТОВ "Ліон" є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків.
У відповідності до положень 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.
Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (2755-17)
. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.
У відповідності до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.
Отже, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).
Як вбачається з матеріалів справи, ЗАТ АГ "Спецтехніка" у перевіряємий період мало господарські відносини із ТОВ "Трубопласт Україна" та ТОВ "Ліон".
Так, 01.04.2011 року між ТОВ "Трубопласт Україна" (Виконавець) та ЗАТ АГ "Спецтехніка" (Замовник) було укладено Договір №0104, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується виконати роботи по доукомплектації та ремонту авто техніки, відповідно передчасних заявок Замовника, а Замовник зобов'язується прийняти та сплатити виконані роботи. Також згідно із умов Договору, Виконавець зобов'язується поставити, а Замовник прийняти та сплатити бортову платформу ГАЗ-3309 (каркас, тент), вартістю 2640,00 грн., у т.ч. ПДВ 440,00 грн. (а.с.47-48)
Факт виконання робіт підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів виконаних робіт №ОУ-010403 від 01.04.2011 року та ОУ-070401 від 07.04.2011 року, та видатковою накладною №РН-200410 від 20.04.2011 року (а.с. 49-51)
Вартість виконаних робіт була повністю сплачена шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "Трубопласт Україна", що підтверджується наявними копіями виписок по рахункам у банку (а.с.55-57).
Також, 02.02.2011 року між ТОВ "Ліон" та ЗАТ АГ "Спецтехніка" укладено Договір №2/2, відповідно до умов якого ЗАТ АГ "Спецтехніка" доручає, а ТОВ "Ліон" зобов'язується виконати роботи по доукомплектації, переобладнанню, ремонту авто техніки, відповідно передчасних заявок Замовника, а ЗАТ АГ "Спецтехніка" зобов'язується прийняти та сплатити виконані роботи. (а.с.58).
Факт виконання робіт підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів виконаних робіт від 02.02.2011 року,01.03.2011 року, 14.03.2011 року, 24.03.2011 року, 25.03.2011 року, 31.03.2011 року (а.с.59-65).
Вартість виконаних робіт була повністю сплачена шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "Ліон", що підтверджується наявними копіями виписок по рахункам у банку (а.с.73-77).
Колегія суддів зазначає, що статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Отже, факт придбання товару та виконання послуг підтверджується наявними в матеріалах справи первинним документами, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства України і містять усі необхідні реквізити.
Як вбачається з матеріалів справи, необхідність укладення позивачем із ТОВ "Трубопласт Україна" та ТОВ "Ліон" вище зазначених Договорів зумовлена необхідністю, яка виникла під час експлуатації транспортних засобів, які перебувають у власності ЗАТ АГ "Спецтехніка", а відтак підприємством було правомірно включено дані витрати до складу валових витрат. Наявність у позивача транспортних засобів підтверджується наданими позивачем копіями видаткових накладних та товарно-транспортних накладних (а.с.110-119).
Також відповідачем під час розгляду справи не було надано доказів фізичної відсутності товару (надання послуг) у спірних правовідносинах, використання позивачем придбаного товару (надання послуг) не за призначенням, несумісності придбаного товару (наданих послуг) з напрямом господарської діяльності.
Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.
Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).
Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Трубопласт Україна" та ТОВ "Ліон" були виписані на адресу ЗАТ АГ "Спецтехніка" податкові накладні від 01.04.2011 року №60, від 07.04.2011 року №147, від 20.04.2011 року №243, від 02.02.2011 року №102, від 01.03.2011 року №21, від 14.03.2011 року № 244, від 24.03.2011 року №397, від 25.03.2011 року №414, від 31.03.2011 року №530, від 31.03.2011 року №531 (а.с.52-54, 66-72). Підприємства на час укладання та виконання умов договорів були зареєстровані у встановленому законом порядку платниками податку на додану вартість.
Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображених у реєстрі отриманих податкових накладних.
У відповідності до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу (2755-17)
.
Колегія суддів зазначає, що згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
З огляду на зазначене колегія суддів зазначає, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обв"язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування
Враховуючи наведене, позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази отримання та використання у власній господарській діяльності отриманий від контрагентів -ТОВ "Трубопласт Україна "та ТОВ "Ліон" товар та надані послуги.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення позивачем у спірних правовідносинах витрат шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.
Доказів того, що вказаний в отриманих від контрагентів - ТОВ "Трубопласт Україна" та ТОВ "Ліон" податкових та видатковій накладних, актах виконаних робіт товар не використовувався (послуг не отримувались) позивачем у власній господарській діяльності матеріали даної адміністративної справи на містять.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, з метою одержання бюджетного відшкодування податку на додану вартість, було надано до податкового органу податкові декларації з ПДВ.
Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.
Посилання контролюючого органу, як на правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень на неможливість встановити факт сплати податку контрагентами, в тому числі і по ланцюгу до виробника, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.
Несплата податків контрагентами позивача не може бути підставою для відповідальності товариства, відносно якого у справі відсутні докази його недобросовісності як платника.
Наведене узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так основним висновком у рішенні від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним за сплатою ПДВ, який нараховується по ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем розрахована сума бюджетного відшкодування відповідно до вимог ПК України (2755-17)
.
Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами - ТОВ "Трубопласт Україна" та ТОВ "Ліон" і правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
Щодо посилання контролюючого органу, на те, що укладені між позивачем та контрагентами - ТОВ "Трубопласт Україна" та ТОВ "Ліон" правочини не мають на меті реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними, колегія суддів вважає безпідставними та зазначає наступне.
У відповідності до ч.5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав укладені між позивачем та контрагентом угоди недійсними, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення позивачем приписів ст. 228 ЦК України. Зазначені договора не визнані у встановленому законом порядку недійсними.
При цьому, Цивільний кодекс України (435-15)
статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними.
Отже, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ст. 198, 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2012р. по справі № 2а-4160/12/2070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя (підпис) Зеленський В.В.
Судді (підпис) Пянова Я.В.
(підпис) Чалий І.С.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Зеленський В.В.