Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І.

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.

за участю представників сторін: від позивача - ОСОБА_4,

від відповідача-1 - ОСОБА_5,

від відповідача-2 - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26.12.2013 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2014 р.

у справі № 2а/2370/1721/2011

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_6

до 1) Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області, 2) Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області

про стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, -

У березні 2011 року фізичної особи - підприємець ОСОБА_6 (далі - позивач, ФО-П ОСОБА_6) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області (далі - відповідач-1, ДПІ у м. Черкасах) та Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області (далі - відповідач-2, ГУ ДКС України у Черкаській області), в якому просив суд стягнути бюджетне відшкодування з податку на додану вартість за березень-травень 2008 року та січень-лютий 2009 року у сумі 2 262 379 грн.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 26.12.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2014 р., позов задоволено повністю; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ у м. Черкасах звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26.12.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2014 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач в судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Крім того, представник позивача ОСОБА_4 заявив клопотання про відмову від позову обґрунтувавши тим, що вказана сума ОСОБА_6 вже відшкодована.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи касаційної скарги та наполягала на скасуванні судових рішень.

Вказане клопотання розглянуто судом з урахуванням положень частини четвертої статті 51 та частини четвертої статті 112 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач, як платник податку на додану вартість, подав до податкового органу податкові декларації з податку на додану вартість, розрахунки сум, а також заяви про повернення сум бюджетного відшкодування (внаслідок виконання вищевказаних контрактів) за березень-травень 2008 року та січень-лютий 2009 року, а саме: - податкову декларацію від 18.04.2008 р. вх. № 53345 за березень 2008 року, розрахунок суми, заяву про повернення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, за вказаний період, в розмірі 375 693 грн.; - податкову декларацію від 20.05.2008 р. вх. № 90845 за квітень 2008 року, розрахунок суми, заяву про повернення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, за вказаний період, в розмірі 243 984 грн.; - податкову декларацію від 19.06.2008 р. вх. № 102974 за травень 2008 року, розрахунок суми, заяву про повернення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, за вказаний період, в розмірі 1 105 388 грн.; - податкову декларацію від 19.02.2009 р. вх. № 16867 за січень 2009 року, розрахунок суми, заяву про повернення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, за вказаний період, в розмірі 917 214 грн.; - податкову декларацію від 20.03.2009 р. вх. № 32618 за лютий 2009 року, розрахунок суми, заяву про повернення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, за вказаний період, в розмірі 615 100 грн.

З метою встановлення достовірності заявленого позивачем бюджетного відшкодування ДПІ у м. Черкасах були проведені позапланові документальні перевірки ФО-П ОСОБА_6, за наслідками проведення яких складені акти: від 04.07.2008 р. № 3996/17-2111; від 04.07.2008 р. № 3997/17-2111; від 01.08.2008 р. № 88/17-2111; від 27.03.2009 р. № 361/17-2111; від 18.05.2008 р. № 607/17-2111. Висновками вказаних актів було підтверджено правильність визначення сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у поданих деклараціях за березень-травень 2008 року та січень-лютий 2009 року.

Однак, у строки визначені Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковим органом не було передано до відповідного органу казначейської служби висновки із зазначенням сум, які підлягають до бюджетного відшкодування, заявлених позивачем.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податків з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою у випадках, визначених цим Законом.

Згідно підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховуються до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

Згідно з підпунктом 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Підпунктом 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Крім того, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що у разі, коли податковий орган не надає належним чином оформлений відповідний висновок органу державного казначейства при наявності бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, платник податків вправі скористатись свої правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення суми коштів з Державного бюджету України.

Водночас наведений висновок судів не відповідає юридичному висновку Верховного Суду України, викладеному, зокрема, у його постанові від 16.09.2015 р. у справі за позовом ПрАТ "Донагроімпекс" до ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька ГУ Міндоходів у Донецькій області, ГУ ДКС України в Донецькій області, УДКС у м. Донецьку про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість. Так, у цій постанові Верховний Суд України зауважив, що "рішення судів про задоволення позовних вимог про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ є помилковим з огляду на те, що така вимога позивача не є правильним способом захисту прав платника ПДВ. В цьому випадку правильним способом захисту позивача є вимога про зобов'язання відповідача до виконання покладених на нього Законом і підзаконними актами обов'язків щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету".

Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Однак у справі, що переглядається, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне у порядку абзацу другого частини першої цієї ж статті Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) відступити від викладеної правової позиції Верховного Суду України з наступних мотивів.

Так, після закінчення установлених чинним законодавством строків для адміністративної процедури перевірки наявності у платника права на бюджетне відшкодування у результаті невчинення компетентними органами належних дій невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість.

Наведений юридичний факт, у свою чергу, зумовлює виникнення фінансових правовідносин між боржником в особі держави та кредитором - платником податків, права якого порушені саме внаслідок несплати йому відповідної суми.

Слід також зазначити, що з моменту виникнення у платника бюджетної заборгованості настає й протиправна бездіяльність податкового органу як суб'єкта владних повноважень, що утворює матеріально-правовий аспект порушеного права платника і наслідки якої підлягають усуненню в судовому порядку.

Частиною другою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. У такому разі не відбувається перебирання непритаманних суду повноважень державного органу (за відсутності обставин для застосування дискреції), а здійснюється виконання судом власної компетенції з відновлення порушеного права.

При цьому, відсутність у Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011 р. № 39 (39-2011-п) , (на який послався Верховний Суд України на обґрунтування своєї позиції) прописаного механізму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у спосіб судового стягнення не є достатнім підґрунтям для висновку про відсутність даного способу захисту у національній правовій системі взагалі. До того ж, цей Порядок визначає механізм взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість та не регулює питання погашення простроченої заборгованості з відшкодування податку на додану вартість.

Частиною першою статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

В силу частини четвертої статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, правової позиції викладеної в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 04.02.2016 р. у справі № К/800/44985/15, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, постанова окружного суду та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26.12.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2014 р. у справі № 2а/2370/1721/2011 залишити без змін.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.