Колегія суддів Касаційного кримінального суду

Верховного Суду у складі:

головуючої Григор'євої І.В.,

суддів: Бущенка А.П., Голубицького С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання Шибінської В.В.,

прокурора Ткачук А.В.,

захисника Побиванця Ю.В.,

засудженої ОСОБА_2,

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 20 березня 2018 року касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016250150000211, щодо

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1

уродженки с. Сонцеве Устинівського району

Кіровоградської області,

жительки АДРЕСА_1

засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

За вироком Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 23 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 28 березня 2017 року, ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на неї обов'язки передбачені ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Судом ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні закінченого замаху на умисне вбивство за обставин, детально викладених у вироку.

Як установив суд, 24 лютого 2016 року близько 16.45 год. ОСОБА_2 у стані алкогольного сп'яніння в кімнаті будинку за місцем свого проживання у АДРЕСА_1) під час сварки на грунті особистих неприязних стосунків із її чоловіком ОСОБА_3 умисно з метою вбивства вдарила останнього ножем у ліву частину грудної клітки, заподіявши цим тяжких тілесних ушкоджень у вигляді рани з ушкодженням правого шлуночка серця, що ускладнилося його тампонадою. Після цього вона, вийнявши ніж, вийшла на вулицю, де знаходилася до приїзду лікарів, які надали потерпілому медичну допомогу. Таким чином, ОСОБА_2 не довела свій злочинний умисел до кінця з причин, які не залежали від її волі.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати постановлені щодо ОСОБА_2 судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Заперечуючи правильність застосування статей 69, 75 КК, прокурор вважає призначений засудженій захід примусу невиправдано м'яким. За твердженням скаржника, місцевий суд не вмотивував доцільності одночасного застосування згаданих норм матеріального права, апеляційний суд, формально здійснивши перегляд, не зважив на допущені порушення, не усунув їх і безпідставно залишив без задоволення вимоги, заявлені стороною обвинувачення.

Учасникам кримінального провадження належним чином було повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор частково підтримав касаційні вимоги сторони обвинувачення, просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Засуджена та її захисник заперечили обгрунтованість доводів, викладених у касаційній скарзі, і вказували про законність судових рішень.

Мотиви Суду

Подія злочину, доведеність винуватості ОСОБА_2 у його вчиненні, кримінально-правова оцінка діяння за ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи прокурора про неправильне застосування статей 69 та 75 КК, що на його думку, призвело до несправедливості призначеного засудженій покарання через м'якість, не можна визнати прийнятними.

Як випливає із законодавчих приписів, значення заходу примусу для досягнення його мети (ст. 50 КК), визначається не лише його суворістю, а й справедливістю.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають врахуванню ступінь тяжкості вчиненого суспільно небезпечного діяння, особа винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

Положеннями ст. 69 КК передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, суд, умотивувавши своє рішення, може перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_2 захід примусу, не порушив указаних норм права.

Мотивуючи можливість призначення ОСОБА_2 покарання більш м'якого, ніж передбачено законом, суд належним чином обгрунтував своє рішення даними про особу засудженої, яка раніше до кримінальної відповідальності не притягалася, позитивно характеризується за місцем проживання, займається суспільно корисною працею, купувала потерпілому ліки та надавала допомогу під час його лікування.

Дотримуючись принципу індивідуалізації, місцевий суд дав належну оцінку ступеню тяжкості вчиненого злочину, виходячи не лише з визначених у ст. 12 КК формальних критеріїв, а і з особливостей конкретного кримінального правопорушення. Так, суд узяв до уваги, що дії засудженої стали наслідком віктимної поведінки потерпілого, яка за своїм характером була конфліктною, полягала у систематичних образах ОСОБА_2, застосуванні до неї фізичного насильства.

Разом із цим місцевий суд урахував установлені пом'якшуючі обставини, а саме щире каяття засудженої, активне сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування завданої шкоди. Крім того, суд зважив на той факт, що син засудженої, - ОСОБА_4 служить у війську в зоні АТО. Визнавши наведені обставини такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд умотивовано призначив засудженій покарання із застосуванням ст. 69 КК.

Така позиція місцевого суду не суперечить положенням указаної норми матеріального права.

Водночас, ураховуючи конкретні обставини справи, відсутність даних, які б негативно характеризували засуджену до вчиненого, суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що виправлення ОСОБА_2 можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за її поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням протягом максимального іспитового строку.

Не погоджуючись з вироком суду прокурор подав апеляційну скаргу, в якій наголошував насамперед на м'якості призначеного засудженій покарання. Під час перевірки справи в апеляційному порядку суд ретельно з'ясував усі викладені у скарзі доводи, які за змістом та суттю аналогічні тим, що зазначені в касаційній скарзі, й мотивовано відмовив в їх задоволенні, навівши аргументи, які грунтуються на матеріалах справи.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність оспорюваних судових рішень, вмотивованість їх висновків з питань правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні засудженій покарання, справедливість обраного ОСОБА_2 заходу примусу, а також які би безспірно свідчили про неможливість досягти мети покарання через визначений судом порядок його відбування, прокурор у касаційній скарзі не навів.

Поряд із цим необхідно зазначити, що в касаційній скарзі прокурора не міститься обгрунтування необхідності призначення нового розгляду в суді першої інстанції, з огляду на положення статей 407, 415 КПК, і така вимога не узгоджуються з позицією сторони обвинувачення під час апеляційного провадження.

Істотних порушень норм права, які були би безумовними підставами для скасування оскаржуваних судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції не встановлено. Тому касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434 436, 441, 442 КПК (4651-17) , п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (4651-17) (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII (2147а-19) ), колегія суддів

Вирок Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 23 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 28 березня 2017 року щодо ОСОБА_2залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора- без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.