Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Шевченко Т.В.,

суддів Голубицького С.С., Стороженка С.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Михальчука В.В., прокурора Чабанюк Т.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Рибачка А.М. на вирок Зборівського районного суду Тернопільської області від 30 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 12 квітня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015210110000139, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки і жительки АДРЕСА_1, раніше не судимої, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Зборівського районного суду Тернопільської області від 30 січня 2017 року ОСОБА_2 засуджена за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді 100 годин громадський робіт.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

За вироком суду ОСОБА_2 засуджена за те, що вона 08 червня 2015 року приблизно о 12.00 год, знаходячись на вулиці села Будилів Козівського району Тернопільської області, за обставин, викладених у вироку, під час конфлікту із сусідкою ОСОБА_3 схопила останню руками за плечі і стиснула, внаслідок чого спричинила їй легкі тілесні ушкодження.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 12 квітня 2017 року вирок Зборівського районного суду Тернопільської області від 30 січня 2017 року щодо ОСОБА_2 змінено - виключено з його мотивувальної частини висновок суду про умисне спричинення засудженою ОСОБА_2 потерпілій ОСОБА_3 одного синця на правій половині задньої поверхні грудей. В решті вирок залишено без змін.

У цьому ж кримінальному провадженні відносно ОСОБА_2 були ухвалені такі судові рішення:

Вироком Козівського районного суду Тернопільської області від 03 вересня 2015 року ОСОБА_2 засуджена за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 23 грудня 2015 року вирок суду першої інстанції скасовано із призначенням нового розгляду в суді першої інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Рибачок А.М. ставить вимогу про скасування судових рішень відносно ОСОБА_2 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженої. А саме, посилається на те, що при новому розгляді суд призначив ОСОБА_2 більш суворий вид покарання, не зважаючи на те, що попередній вирок був скасований не у зв'язку з необхідністю застосування більш суворого покарання. Крім того, зазначає, що судом не доведено, що засуджена умисно заподіяла потерпілій ОСОБА_3 тілесні ушкодження. Вказує, що порушення, які були допущені судом першої інстанції, залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Із доводами касаційної скарги захисника про те, що судом не встановлено, що ОСОБА_2 умисно заподіяла тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_3 не можна погодитися.

Суд першої інстанції, дослідивши докази в судовому засіданні, встановив обставини, за яких ОСОБА_2 схопила ОСОБА_3 руками за плечі й стиснула, і саме цими діями спричинила потерпілій легкі тілесні ушкодження.

Такі обставини суд зазначив у вироку, виклавши обвинувачення, визнане доведеним. Також суд зазначив у вироку докази, на підставі яких дійшов висновку про те, що дії засудженої ОСОБА_2 були спрямовані на спричинення потерпілій тілесних ушкоджень.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині обвинувального вироку мають бути зазначені: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Вирок суду першої інстанції відповідає цим вимогам закону.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_2 є обґрунтованим, а дії засудженої правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 125 КК України.

Разом з тим, колегія суддів вважає слушними інші доводи захисника.

Зокрема, попереднім вироком у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_2 була засуджена до покарання у виді штрафу. Цей вирок був скасований із призначенням нового розгляду в суді першої інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону і в ухвалі суду апеляційної інстанції не йшлося про необхідність застосування відносно ОСОБА_2 закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або призначення більш суворого покарання.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 416 КПК України при новому розгляді в суді першої інстанції допускається застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого саме з цих підстав.

При новому розгляді суд першої інстанції ухвалив рішення всупереч зазначеним вимогам закону, оскільки призначив ОСОБА_2 покарання у виді громадських робіт, що є більш суворим видом покарання. Постановлення судом такого рішення призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що в свою чергу потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженої внаслідок суворості.

Розглядаючи вирок відносно ОСОБА_2 в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою порушення, які були допущені судом першої інстанції.

Суд касаційної інстанції не позбавлений можливості виправити вказані помилки, допущені судами нижчих ланок, змінивши судові рішення на підставі ч. 1 ст. 438 КПК України в частині призначеного покарання.

Тому покарання, призначене ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 125 КК України у виді громадський робіт на 100 годин підлягає зміні із призначенням їй покарання у виді штрафу у розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн.

Разом з тим, згідно з повідомленням Козівського районного сектору з питань пробації Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, ОСОБА_2 знята з обліку 22 січня 2018 року у зв'язку з тим, що вона відбула покарання у виді громадських робіт на 100 годин.

Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

На підставі наведеного ОСОБА_2 має бути визнана такою, що відбула покарання за вищезазначеним вироком.

Керуючись ст. ст. 433, 434, 436, 438 КПК України, п. п. 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК України (4651-17) та 3 Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 (2147а-19) , Верховний Суд

Касаційну скаргу захисника Рибачка А.М. задовольнити частково.

Вирок Зборівського районного суду Тернопільської області від 30 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 12 квітня 2017 року відносно ОСОБА_2 в частині призначеного покарання змінити.

Вважати ОСОБА_2 засудженою за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн.

Вважати ОСОБА_2 такою, що відбула покарання за цим вироком.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.