Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Голубицького С. С.,

суддів Григор'євої І. В., Бущенка А. П.,

у кримінальному провадженні № 12014060130000079 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Брусилова Коростишівського району Житомирської області, жителя АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі -КК),

за участю:

секретаря Зайчишина В. В.,

прокурора Пашкова Є. Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Брусилівського районного суду Житомирської області від 09 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 31 січня 2017 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені обставини

Вироком Брусилівського районного суду Житомирської області від 09 листопада 2016 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Як установив суд, 26 лютого 2014 року приблизно о 20:30 ОСОБА_1 прийшов до місця свого проживання в с. Містечку й побачив, що його співмешканка ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, лежить на підлозі. Обурившись, він умисно завдав останній з достатньою силою численних ударів ногами в чоботах по голові, грудній клітці, животу, шиї, обличчю та верхніх кінцівках, чим заподіяв тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть ОСОБА_2

Апеляційний суд Житомирської області ухвалою від 31 січня 2017 року вказаний вирок залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 порушує питання про скасування судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Аргументуючи заявлену вимогу, скаржник зазначає про відсутність у справі прямих доказів, які би доводили вчинення ним інкримінованого злочину; про зміну свідками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 своїх показань у суді під тиском працівників поліції; про відсутність на технічному носії інформації звукозапису перебігу окремих судових засідань. Крім того, засуджений посилається на те, що до участі у справі не залучено жодної особи як потерпілу сторону. Наведені порушення, на думку ОСОБА_1, є підставами для того, щоб вважати його невинуватим у вчиненні злочину, за який він був засуджений.

Позиція інших учасників судового провадження

Прокурор із доводами, наведеними в касаційній скарзі, не погодився і просив Суд в її задоволенні відмовити.

Інші учасники були належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги, однак у судове засідання не прибули. Заяв про відкладення касаційного розгляду справи від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Згідно з положеннями ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На будь-яких інших підставах суд касаційної інстанції (далі - Суд) не вправі скасувати чи змінити судові рішення. При цьому Суд не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а тому виходить з обставин, установлених у вироку.

Як убачається з кримінального провадження, висновок районного суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину проти життя та здоров'я особи зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтвердженими дослідженими і перевіреними впродовж розгляду справи доказами, яким суд відповідно до ст. 94 КПК дав оцінку з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, а сукупності - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: показань допитаного як обвинуваченого ОСОБА_1, показань свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, судово-медичного експерта ОСОБА_8; даних, що містяться у протоколах огляду місця події від 27 лютого 2014 року та слідчого експерименту з участю ОСОБА_1, зміст яких докладно викладено у вироку. Також місцевий суд проаналізував й обґрунтовано взяв до уваги висновки судово-медичної експертизи № 215 від 16 травня 2014 року та комісійної такої експертизи № 76 від 10 липня 2015 року, згідно з якими смерть ОСОБА_2 настала від важкої сполученої травми тіла, що супроводжувалася численними переломами ребер, розривами внутрішніх органів, численними саднами та синцями і була ускладнена травматичним шоком. Виявлені в загиблої тілесні ушкодження були спричинені одне за одним в один проміжок часу під час завдання великої кількості ударів тупими предметами. Вказані тілесні ушкодження у своїй сукупності мають ознаки тяжких та перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку із настанням смерті.

За матеріалами провадження, засуджений в судовому засіданні визнав факт завдання ОСОБА_2 двох ударів рукою в обличчя та двох ударів ногою в живіт. Заперечуючи свою причетність до смерті останньої, висунув на свій захист версію про побиття потерпілої напередодні невідомими особами. Згадана версія ОСОБА_1 всупереч його доводам у касаційній скарзі була предметом ретельної перевірки суду і підтвердження не знайшла. У вироку її вмотивовано спростовано з посиланням на конкретні докази, в тому числі на зафіксовані при проведенні експертних досліджень об'єктивні дані щодо чисельності виявлених у ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень, їх локалізації, механізму заподіяння та одночасності спричинення.

В поданій скарзі засуджений не заперечує правильності відображення у вироку показань свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_4 щодо причин зміни ними своїх свідчень. Між тим, ці свідки, спростовуючи свої попередні показання про підвезення нібито ними ввечері 26 лютого 2014 року нетверезої зі слідами крові на обличчі ОСОБА_2 та її розповідь про побиття невідомими особами, стверджували, що такі показання вони дали виключно на прохання самого ОСОБА_1 Про зміну показань через будь-який вплив з боку працівників поліції вказані свідки не заявляли, і таких даних у матеріалах кримінального провадження не має. Тому посилання засудженого на протилежне є безпідставними.

Крім того, показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_4 щодо неспроможності їх свідчень, які вони давали на прохання засудженого, підтверджуються показаннями допитаного в судовому засіданні судово-медичного експерта ОСОБА_8 Останній роз'яснив, що зважаючи на спричинені одночасно ОСОБА_2 тілесні ушкодження, вона не могла самостійно рухатись та розмовляти.

У матеріалах кримінального провадження наявні журнали судових засідань та технічні носії інформації, на яких зафіксовано перебіг провадження в судах першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з журналом судового засідання, свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_4 було допитано в суді першої інстанції 21 вересня 2016 року. Правильність викладення змісту їхніх показань у вироку ОСОБА_1 у поданій скарзі не заперечує.

Також у касаційній скарзі засуджений не заперечує, що в судовому засіданні було оголошено склад суду та роз'яснено стороні захисту всі процесуальні права.

З огляду на зазначене саме по собі не відображення на технічному носії інформації окремих фрагментів звукозапису судових засідань, які стосуються вказаних обставин, не є істотним порушенням у розумінні ст. 412 КПК та не є безумовною підставою для скасування судових рішень. Недоліки при фіксуванні не ставлять під сумнів дотримання судом процедури дослідження доказів.

Таким чином, виходячи з установлених судом сукупності фактів, що належать до предмета доказування у кримінальному провадженні, діяння ОСОБА_1 обґрунтовано отримали юридично правову оцінку за ч. 2 ст. 121 КК, а доводи засудженого про недоведеність його винуватості у вчиненні цього злочину є неприйнятними.

Указаний злочин не належить до категорії тих, кримінальне провадження в яких може бути розпочато лише на підставі заяви потерпілого. Тому відсутність у справі потерпілої сторони не перешкоджає притягненню ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за вчинене і не може слугувати підставою для закриття справи.

Аналогічні за змістом доводи скарги засудженого були предметом перевірки апеляційної інстанції, які суд належно розглянув і, зазначивши відповідні мотиви, залишив апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду у справі є належно обґрунтованими і вмотивованими, постановленими з дотриманням ст. 370 КПК, та за змістом відповідають вимогам ст. ст. 374, 419 КПК.

Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою обов'язкове скасування оспорюваних вироку та ухвали, під час розгляду кримінального провадження судом касаційної інстанції не встановлено. Тому касаційного скаргу засудженого слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 433, 434, 436, 441, п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" (в редакції Закону № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року (2147а-19) ) КПК (4651-17) , Суд

Вирок Брусилівського районного суду Житомирської області від 09 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 31 січня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.