Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Маслія В.І.,

Цуркана М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 4 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області про визнання незаконною та скасування постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності,-

У травні 2012 року ОСОБА_2 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області про визнання незаконною та скасування постанови від 16 травня 2012 року № 30 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності в розмірі 39 384,00 грн.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 липня 2012 року позов задоволено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 4 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове - про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2 звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції під час прийняття рішення не врахував, що декларація про початок виконання будівельних робіт датована 18 квітня 2012 року та зареєстрована 23 квітня 2012 року під вх. № 2352-18-12, тобто до проведеної відповідачем перевірки.

У своїх запереченнях на касаційну скаргу управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області просило залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до наказу Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 31 жовтня 2014 року "Щодо діяльності Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області" управління забезпечує здійснення функцій та повноважень територіального органу, утвореного як територіальний підрозділ Державної архітектурно-будівельної інспекції України.

Таким чином, на підставі статті 55 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України судом касаційної інстанції у справі здійснюється процесуальне правонаступництво шляхом заміни відповідача - Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області на Державну архітектурно-будівельну інспекцію України в особі управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області (далі - Управління ДАБІ у Миколаївській області).

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 1 частини першої статті 222 КАС України.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій установлено, що за результатами перевірки позивача складено акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил від 4 травня 2012 року. У цьому акті зазначено, що при перевірці встановлено виконання позивачем робіт з реконструкції приміщення, які передбачені проектною документацією, а саме демонтована частина самонесучих перегородок між кімнатою та коридором, підлогу вкрито керамічною плиткою.

На підставі акта перевірки відповідач прийняв припис № 54 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 4 травня 2012 року та 16 травня 2012 року постанову № 30 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності на підставі абзацу 3 пункту 4 частини другої статті 2 Закону України "Про відповідальність у сфері містобудівної діяльності" в розмірі тридцяти шести мінімальних заробітних плат (39 384,00 грн.).

Також судами попередніх інстанцій установлено, що у квітні 2011 року позивач придбав у власність квартиру. У серпні 2011 року квартира відповідним рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради була переведена з житлового до нежитлового фонду. Також позивач замовив виготовлення проектної документації.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що здійснені позивачем роботи не є будівельними, а тому оспорювана у справі постанова незаконна і підлягає скасуванню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що матеріалами справи підтверджується здійснення ОСОБА_2 саме реконструкції будівлі, тобто будівельних робіт, без реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт. Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, оспорювана у справі постанова є правомірною, а підстави для задоволення позову відсутні.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними з огляду на таке.

Згідно з частиною другою статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Згідно з частиною восьмою статті 36 Закону України 17 лютого 2011 року № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про початок виконання будівельних робіт, та виконання будівельних робіт без зареєстрованої декларації.

Під час розгляду спорів цієї категорії суди мають з'ясовувати питання щодо наявності в діях суб'єкта містобудування складу правопорушення, зокрема, факту безпосереднього виконання будівельних робіт без зареєстрованої декларації, наявності на цей момент встановленого законодавством обов'язку реєструвати декларацію перед початком виконання будівельних робіт, наявності закону, який би встановлював відповідальність за невиконання обов'язку із реєстрації цієї декларації, а також дотримання строків притягнення до публічної відповідальності.

Суди першої та апеляційної інстанцій не встановили юридичні факти, які мають правове значення для правильного вирішення цього спору, зокрема не встановили, коли саме ОСОБА_2 здійснила спірні будівельні роботи - реконструкцію будівлі, оскільки вказані роботи могли бути виконані до набрання чинності законами, за порушення та на підставі яких позивача притягнуто до відповідальності згідно з оскаржуваною постановою.

19 січня 2012 року згідно із Законом України від 22 грудня 2011 року № 4220-VI (4220-17) Закон України від 14 жовтня 1994 року № 208/94-ВР "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності" (208/94-ВР) (далі - Закон № 208/94-ВР (208/94-ВР) ) викладено у новій редакції, пункт 4 частини другої статті 2 якої передбачає, що суб'єкти містобудування, які є замовниками будівництва об'єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за виконання будівельних робіт без реєстрації декларації про початок виконання таких робіт, а також наведення недостовірних даних у зазначеній декларації на об'єктах II категорії складності - у розмірі тридцяти шести мінімальних заробітних плат.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У своєму Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (v001p710-99) Конституційний Суд України зазначив, що за закріпленим у наведеній статті Конституції України (254к/96-ВР) принципом дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто Закон № 208/94-ВР (208/94-ВР) , зокрема положення пункту 4 частини другої статті 2 щодо накладення штрафу за виконання будівельних робіт без реєстрації декларації про початок виконання таких робіт регулює питання відповідальності тих суб'єктів містобудування, які вчинили правопорушення у сфері містобудування, зокрема не зареєстрували декларацію про початок виконання будівельних робіт, до виконання цих робіт після набрання чинності вказаної норми.

Таким чином, логічним висновком має бути судження про те, що позивача може бути притягнуто до відповідальності за здійснення будівельних робіт без зареєстрованої декларації про початок виконання таких робіт на підставі положень абзацу 3 пункту 4 частини другої статті 2 Закон № 208/94-ВР у розмірі тридцяти шести мінімальних заробітних плат лише у випадку, якщо обов'язок реєстрації такої декларації у нього виник після 19 січня 2012 року.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 4 березня 2014 року № 21-433а13.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України (2747-15) ) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення судів попередніх інстанцій у цій справі названим вимогам процесуального закону відповідають не в повній мірі з огляду на таке.

Суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи рішення по суті спору, не встановили, коли саме ОСОБА_2 здійснила будівельні роботи з реконструкції придбаної квартири.

За таких обставин, судами не досліджено всі докази та неповно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Наведені порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій унеможливлюють постановлення законного та обґрунтованого рішення у цій справі, оскільки без їх виправлення неможливо повно, всебічно та об'єктивно дати оцінку спірному рішенню відповідача.

Суд касаційної інстанції не має повноважень виправити допущені судами порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною другою статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин, постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 липня 2012 року та постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 4 червня 2014 року підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають значення для справи, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 липня 2012 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 4 червня 2014 року - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.