Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 12 листопада 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника прокурора Волинської області на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 грудня 2008 року щодо ОСОБА_1,

зазначеною постановою кримінальну справу щодо

ОСОБА_1,

1992 року народження, не судимого,

обвинувачуваного за ч.1 ст. 185 КК України, закрито із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру у виді передачі під нагляд батька ОСОБА_2 на підставі ст. 105 КК України.

В апеляційному порядку дана постанова не переглядалася.

Органами досудового слідства встановлено, що ОСОБА_1 18 серпня 2008 року, близько 15 години, поблизу ставка по вул. Окружній в с. Липини Луцького району шляхом вільного доступу, таємно викрав із сумочки, що лежала на березі ставка, мобільний телефон "Нокіа Н73" з сім-картою оператора "Лайф", чим завдав потерпілому ОСОБА_3 матеріальні збитки на загальну суму 1315 грн.

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи фактичних обставин справи та правильності кваліфікації дій ОСОБА_2, посилається на неправильне застосування кримінального закону, оскільки суд не визначив тривалість заходу виховного характеру. У зв’язку з наведеним просить скасувати постанову суду, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню.

Висновки суду щодо доведеності винності ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину та кваліфікація його дій за ч.1 ст. 185 КК України у касаційному порядку не оскаржуються.

Разом з тим, доводи, викладені у касаційному поданні прокурора, щодо неправильного застосування судом кримінального закону є слушними.

Відповідно до вимог ст. 105 КК України, неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання. При цьому суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені у частині 2 цієї статті.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 185 КК України, та застосовано до нього примусовий захід виховного характеру у виді передачі під нагляд батька.

Згідно роз’яснень, як містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року "Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру" (v0002700-06) , тривалість заходів виховного характеру встановлюється судом з урахуванням конкретних обставин справи та мети виправлення неповнолітнього. Цей нагляд має здійснюватися, як правило, не менше 1 року.

Всупереч зазначеним вимогам закону, суд при вирішення питання про застосування до ОСОБА_1 примусового заходу виховного характеру не встановив його тривалості, що є істотним порушенням вимог кримінального закону.

За таких обставин постанова суду підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно врахувати наведене і прийняти обґрунтоване рішення відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання першого заступника прокурора Волинської області задовольнити.

Постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 грудня 2008 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.