Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Маринича В. К.,

суддів Марчук Н. О., Макаровець А. М.,

за участю:

секретаря судового засідання Кононської І. Є.,

прокурора Семківа Т. Г., потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника потерпілих ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 на вирок Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 12 травня 2017 року в кримінальному провадженні № 12016250000000232 за обвинуваченням

ОСОБА_4, громадянина України, котрий народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Одеса, проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 лютого 2017 року ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 12 травня 2017 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_4 та потерпілої ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 лютого 2017 року щодо ОСОБА_4 - без змін.

Згідно з вироком місцевого суду ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено за те, що він 08 серпня 2016 року близько 03 год. 30 хв., керуючи автомобілем "TATA LPT613" поблизу с. Шарин Уманського району Черкаської області, в порушення вимог пунктів 2.3 б), 1.10 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , був не уважний, заснув, у результаті чого з'їхав на праве узбіччя та здійснив наїзд на задню частину автомобіля "VOLKSWAGEN TRANSPORTER", який стояв на правому узбіччі по ходу його руху. В подальшому автомобіль "VOLKSWAGEN TRANSPORTER" внаслідок удару в задню частину почав рух вперед та здійснив наїзд на ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які перебували біля його передньої частини. Внаслідок дорожньо - транспортної пригоди ОСОБА_6 отримав тяжкі тілесні ушкодження, які спричинили смерть останнього, ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження, які відносять до тяжких тілесних ушкоджень, та тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості. Пасажири автомобіля "VOLKSWAGENTRANSPORTER" ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 отримали тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості, порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_4 і призначення нового розгляду у суді першої інстанції.

На обґрунтування своєї позиції зазначає про те, що суд, призначаючи ОСОБА_4 мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, не повною мірою врахував тяжкість вчиненого злочину та наслідки, що настали, а ухвала апеляційного суду всупереч вимогам ст. 419 КПК України не мотивована.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Семків Т. Г. вважав касаційну скаргу необґрунтованою і просив залишити її без задоволення. Представник потерпілих ОСОБА_3 та потерпілі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтримали подану касаційну скаргу.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у межах касаційної скарги.

Згідно з вимогами ст. 433 КПК Українисуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З урахуванням наведеного, доводи потерпілої ОСОБА_1, які фактично стосуються неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, перегляду у касаційному порядку не підлягають. Отже, касаційний суд при касаційному розгляді виходить із обставин провадження, встановлених судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При перевірці кримінального провадження касаційним судом встановлено, що твердження потерпілої про невідповідність призначеного ОСОБА_4 покарання вимогам кримінального закону через м'якість призначеного покарання є необгрунтованими.

Відповідно до ст. 50 КК Українипокарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з положень ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається із кримінального провадження, суд першої інстанції, призначаючи засудженому ОСОБА_4 покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, враховував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке є тяжким, дані про особу винуватого, котрий вперше притягується до кримінальної відповідальності, має молодий вік, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, та пом'якшуючі покарання обставини - щире каяття та визнання вини, і відсутність обтяжуючих покарання обставин.

Крім того, як зазначено у вироку місцевого суду та вбачається з наявної в кримінальному провадженні заяви потерпілої ОСОБА_1 від 02 грудня 2016 року (т. 1, а. п. 41), вона не наполягала на призначенні ОСОБА_4 тяжчої міри покарання, а просила призначити йому покарання на розсуд суду. Також в кримінальному провадженні є заява представника потерпілих про те, що вона просить призначити ОСОБА_4 покарання на розсуд суду ( т. 1, а. п. 246). Аналогічні за змістом заяви написали й інші потерпілі (т. 1, а. п. 39-43, 95-97).

З урахуванням позиції потерпілої ОСОБА_1 на час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_4 в суді першої інстанції, інших потерпілих в цьому кримінальному провадженні, їх представника, а також того, що ОСОБА_4 визнав вину, щиро розкаявся, відсутності обставин, що обтяжують покарання, молодий вік ОСОБА_4, який вчинив необережний злочин, колегія суддів вважає, що місцевий суд обґрунтовано призначив ОСОБА_4 покарання, яке за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Потерпіла в своїй касаційній скарзі посилається на необґрунтоване застосування судом ст. 75 КК України, однак ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом до ОСОБА_4 не була застосована дана норма закону, а останньому призначено покарання, яке належить відбувати реально.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою потерпілої, яка є аналогічною до її касаційної скарги, ретельно перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них відповідь, зазначивши в ухвалі, що твердження потерпілої щодо неповноти судового розгляду, є безпідставними.

Ухвала суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_4 постановлена з дотриманням вимог ст. 419 КПК України та є законною, обґрунтованою і вмотивованою.

Таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України, та які перешкодили чи могли б перешкодити судам ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення, колегією суддів не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року (2147а-19) , Суд

Вирок Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 12 травня 2017 року в кримінальному провадженні № 12016250000000232 за обвинуваченням ОСОБА_4 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.