Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Матієк Т. В.,

суддів: Мазура М. В., Яковлєвої С. В.,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 15 червня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2017 року щодо нього,

статтею 427 КПК визначено вимоги, яким повинна відповідати касаційна скарга.

Перевіривши скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що засудженим не дотримано положень п. 4 ч. 2 ст. 427 КПК, відповідно до яких касаційна скарга повинна містити обґрунтування заявлених скаржником вимог із зазначенням того, у чому конкретно полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення.

Вказуючи на неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій закону України про кримінальну відповідальність (п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК) та на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину й особі засудженого внаслідок суворості (п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК), ОСОБА_1 хоч формально і посилається на пункти 2, 3 ч. 1 ст. 413 КПК, у той же час не наводить правового обґрунтування заявлених ним вимог щодо необхідності скасування оскаржуваних судових рішень з підстав, на які він посилається, відповідно до статей 370, 374, 404, 414, 419 цього Кодексу та статей 12, 50, 65, 289 КК у їх взаємозв'язку. Засуджений не зазначає, у чому полягають ці порушення і яким чином вони перешкодили чи могли перешкодити судам ухвалити законні та обґрунтовані рішення, а також не вказує, у чому конкретно полягає явна несправедливість покарання, призначеного йому в наближених до мінімальних меж санкції ч. 3 ст. 289 КК: у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією майна. Натомість доводи ОСОБА_1 зводяться до неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, що згідно з положеннями статей 433, 438 КПК не є предметом перегляду судом касаційної інстанції та, відповідно підставами для зміни чи скасування судових рішень касаційним судом.

Також засуджений не наводить жодної з безумовних підстав, передбачених ч. 2 ст. 412 цього Кодексу, для скасування оскаржуваних рішень судів першої й апеляційної інстанцій.

Крім того, враховуючи, що оскаржувані ОСОБА_1 судові рішення постановлені щодо кількох осіб, вимоги касаційної скарги засудженого про повне скасування вироку місцевого суду й ухвали апеляційного суду з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції є необґрунтованими та суперечать положенням статей 425, 433 КПК.

Суд касаційної інстанції є судом права, відповідно до положень ст. 433 КПК переглядає судові рішення у межах касаційної скарги, тому відсутність у ній згаданого обґрунтування перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження.

Оскільки касаційна скарга не відповідає вимогам, які до неї ставляться, її потрібно залишити без руху та встановити строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків (засуджений має підтвердити, що не пропустив такого строку при повторному зверненні до суду).

Враховуючи наведене та керуючись ч. 1 ст. 429 КПК, суд

залишити без руху касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 і встановити п'ятнадцятиденний строк із дня отримання ухвали на усунення зазначених у ній недоліків.

У разі невиконання викладених в ухвалі вимог касаційну скаргу буде повернуто скаржникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.