Верховний Суд у складі колегії суддів першої палати Кримінального касаційного суду:

головуючого - Лагнюка М.М.,

суддів: Короля В.В. та Огурецького В.П.,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 6 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 11 жовтня 2017 року,

вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 6 липня 2017 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, засуджений за частиною 1 статті 121, статті 71 КК України на 7 років позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 11 жовтня 2017 рокувирок Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 6 липня 2017 року залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений вказує на незаконність оскаржуваних судових рішень та просить пом'якшити йому покарання.

Відповідно до вимог частини 2 статті 427 КПК України у касаційній скарзі, окрім іншого, наводяться обґрунтування вимог щодо незаконності чи необґрунтованості судового рішення з урахуванням підстав для його скасування або зміни судом

касаційної інстанції, визначених у статті 438 КПК України, а також зазначаються вимоги до суду касаційної інстанції, які б узгоджувалися зі статтею 436 КПК України.

Однак, вказаних вимог кримінального процесуального закону засуджений не дотримався.

Так, відповідно до частини 1 статті 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як убачається зі змісту касаційної скарги засуджений фактично просить надати доказам у кримінальному провадженні іншу оцінку, ніж їм дано судами першої та апеляційної інстанцій, тобто посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що згідно зі статтею 438 КПК України не є предметом перевірки у касаційному порядку.

Тобто, засуджений, не звернув уваги, що відповідно до статті 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є :

- істотне порушення вимог кримінального процесуального закону

- неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність

-невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Однак, зміст касаційної скарги засудженого зводиться до вільних показань у кримінальному провадженні, щодо неправильного застосування статті 71 КК України та наполягає на перерахуванню йому строку попереднього ув'язнення у строк виконання покарання у відповідності до частини 5 статті 72 КК України, без врахування підстав для скасування або зміни судових рішень.

Крім того, засуджений вказуючи на суворість призначеного покарання просить його пом'якшити та зменшити його строк, при цьому така позиції не узгоджується з прохальною частиною касаційної скарги, оскільки такі вимоги не конкретизовані та не відповідають змісту статті 436 КПК, відповідно до якої суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право:

- залишити судове рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення;

- скасувати судове рішення та призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції;

- скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження;

- змінити судове рішення.

Таким чином, недодержання засудженим вимог, передбачених статтею 427 КПК України, є підставою для залишення його касаційної скарги без руху.

На підставі викладеного та керуючись статтею 5 КПК України, частиною 1 статті 429 цього Кодексу, суд

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 6 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 11 жовтня 2017 року щодо нього залишити без руху, надавши йому п'ятнадцятиденний строк для усунення недоліків з дня отримання ним ухвали.

Ухвала оскарженню не підлягає.