Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 5 листопада 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Херсонської області на судові рішення щодо ОСОБА_1,

вироком Суворовського районного суду м. Херсона від 11 серпня 2008 року

ОСОБА_1,

1970 року народження, раніше судимого,

засуджено за ч.2 ст. 190 КК України до позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі ст. 71 КК України ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 1 місяць.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 9 грудня 2008 року зазначений вирок змінено: постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим за ч.2 ст. 190 КК України до міри покарання, призначеної судом; на підставі ч.4 ст. 70 КК України визначити йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що він 06.05.2007 року, приблизно о 13 годині, маючи непогашену судимість за вчинення корисливого злочину, в квартирі по АДРЕСА_1, шляхом обману і зловживання довірою заволодів мобільним телефоном потерпілої ОСОБА_2, спричинивши їй матеріальну шкоду на суму 1075 грн.

У касаційному поданні прокурор вказує на безпідставність перекваліфікації судом дій ОСОБА_1 з ч.2 ст.186 на ч.2 ст. 190 КК України та м’якість призначеного засудженому покарання. У зв’язку з наведеним просить судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у поданні доводи, колегія суддів вважає, що воно задоволенню не підлягає.

Як убачається з матеріалів справи, висновки суду про винність ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України, ґрунтуються на всебічно досліджених доказах. Зокрема: показаннях засудженого ОСОБА_1, який визнав свою вину у тому, що взяв у потерпілої ОСОБА_2 її мобільний телефон з метою передзвонити своєму другу, коли останній не відповів – намагався догнати його з телефоном у руках, а коли догнав, то його друг ОСОБА_3 забрав у нього мобільний телефон і зник з ним. Наміру заволодівати телефоном у засудженого не було. Зазначені показання ОСОБА_1 суд визнав логічними та послідовними.

Крім часткового визнання засудженим своєї вини, його винність підтверджується показаннями свідка ОСОБА_4, який підтвердив, що потерпіла зайшла до нього у квартиру разом з двома чоловіками, один з яких забрав його мобільний телефон і вийшов. Тоді засуджений попросив ОСОБА_2 дати йому свій мобільний телефон для того, щоб передзвонити своєму товаришу. Потерпіла добровільно віддала свій телефон ОСОБА_1, після чого останній вийшов з квартири і зник. Аналогічні показання давав свідок і на досудовому слідстві.

Потерпіла ОСОБА_2 на досудовому слідстві стверджувала, що вона дала свій мобільний телефон ОСОБА_1 на його прохання для того, щоб він передзвонив своєму другу, а потім засуджений зайшов за ріг будинку і більше вона його не бачила.

Суд критично поставився до показань потерпілої, даних нею під час судового розгляду справи, оскільки вони є суперечливими, не узгоджуються з іншими доказами по справі; крім того, потерпіла під час вчиненого щодо неї злочину перебувала у стані алкогольного сп’яніння, а свідок ОСОБА_4, який був тверезим, не мав підстав для дачі неправдивих показань.

За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність в діях ОСОБА_1 ознак складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України.

З даними висновками суду першої інстанції погодився і апеляційний суд, про що в ухвалі наведено докладні мотиви прийнятого рішення.

Посилання прокурора на м’якість призначеного засудженому покарання також є безпідставним. При обранні ОСОБА_1 покарання суд у вироку врахував задовільну характеристику засудженого, його стан здоров’я, відсутність обтяжуючих обставин, те, що він раніше судимий. У якості пом’якшуючих покарання обставин суд врахував каяття ОСОБА_1 та активне сприяння ним розкриттю злочину. Виходячи з наведених вище обставини, суд прийняв обґрунтоване рішення про призначення ОСОБА_1 покарання, яке враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані щодо особи засудженого, є достатнім і необхідним для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б були безумовною підставою для зміни чи скасування судових рішень, колегією суддів не встановлено.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

відмовити заступнику прокурора Херсонської області в задоволенні його касаційного подання на вирок Суворовського районного суду м. Херсона від 11 серпня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 9 грудня 2008 року щодо ОСОБА_1.