Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого - Кравченка С.І.,

суддів: Білик Н.В., Ємця О.П.,

при секретарі Остафійчук К.В.,

за участю прокурора Матюшевої О.В.,

в режимі відеоконференції

засудженого ОСОБА_1

розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12016200220000243 за обвинуваченням

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

який народився в с. Кровинці Недригайлівського району Сумської області, проживає по АДРЕСА_1

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК,

за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 25 квітня 2017 року щодо ОСОБА_1,

як убачається зі змісту касаційної скарги, прокурор ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Стверджує, що ухвала постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону, що, як наслідок, призвело до м'якості призначеного покарання. Вважає, що апеляційний суд порушив вимоги ст. ст. 370, 404, 411 КПК України при постановленні рішення. Наголошує, що районний суд безпідставно, без взяття до уваги висновку експерта в повному обсязі, перекваліфікував дії винного, а апеляційна інстанція на ці порушення уваги не звернула, не виправила їх.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який не підтримав касаційну скаргу, пояснення засудженого, який заперечував проти скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши касаційної доводи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вироком Роменського міськрайонного суду Сумської області від 14 січня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України на 6 років позбавлення волі. Відповідно до вимог ч. 5 ст. 72 КК України у строк призначеного ОСОБА_1 покарання зараховано строк попереднього ув'язнення в період з 2 вересня 2016 року по 14 січня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Вирішено питання про речові докази у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 25 квітня 2017 року вказаний вирок залишено без зміни. ОСОБА_1 зараховано в строк відбування покарання строк тримання під вартою з 15 січня 2017 року по 25 квітня 2017 року з розрахунку один день тримання під вартою за два дні позбавлення волі.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він 12 серпня 2016 року приблизно о 16 годині, знаходячись по АДРЕСА_1, під час розпивання спиртних напоїв, на ґрунті раптово виниклої неприязні, умисно кулаком наніс декілька ударів в область грудної клітки ОСОБА_2, від яких остання втратила рівновагу та впала на підлогу. Згідно висновку судово-медичної експертизи ОСОБА_2 спричинені тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпеки для життя.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла за місцем свого проживання. Смерть настала від хронічної виразки шлунку, що ускладнилась прободінням та розвитком розлитого перитоніту і викликав загальну інтоксикацію організму, що стало безпосередньою причиною смерті.

Ушкодження в області грудної клітини не знаходяться в прямому причинному зв'язку з настанням смерті потерпілої.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги.

Доводи прокурора про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК України безпідставні та спростовуються матеріалами провадження.

Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною і обґрунтованою.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

Вказаних вимог закону судом апеляційної інстанції при перегляді вироку дотримано.

З матеріалів провадження убачається, вирок районного суду, крім інших, оскаржувався прокурором з підстав неналежної оцінки висновку експерта, не взяття до уваги окремих доказів, що призвело до безпідставної перекваліфікації дій винного, та як наслідок, неправильного застосування кримінального закону.

Апеляційна інстанція перевіряючи ці доводи зазначила, що органом досудового розслідування дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 2 ст. 121 КК України, як умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілої.

Для застосування ч. 2 ст. 121 КК України, обов'язковою і необхідною умовою є встановлення необхідного причинного зв'язку між тяжкими тілесними ушкодженнями і смертю, що настала.

Разом з тим, така кваліфікація дій винного у судовому засіданні свого підтвердження не знайшла, стороною обвинувачення не доведено, що смерть ОСОБА_2 настала внаслідок нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_1

Більше того, згідно висновку експертизи, смерть настала від хронічної виразки шлунку, що ускладнилась прободінням і розвитком розлитого перитоніту, який викликав загальну інтоксикацію організму. Ушкодження в області грудної клітини не знаходяться в прямому причинному зв'язку з настанням смерті потерпілої.

Вказаний висновок в судовому засіданні підтвердив і судово-медичний експерт ОСОБА_4, який показав, що смерть ОСОБА_2 не пов'язана з отриманням тілесних ушкоджень внаслідок злочинних дій ОСОБА_1 і не знаходиться в прямому причинному зв'язку з ними, а настала від хронічної виразки шлунку.

Апеляційний суд, не погоджуючись з доводами прокурора щодо безпідставної перекваліфікації дій винного, зазначив, що в судовому засіданні обвинуваченням не було надано доказів на спростування висновку судово-медичного експерта про відсутність прямого причинного зв'язку між смертю ОСОБА_2 та отриманими нею тяжкими тілесними ушкодженнями.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що за таких обставин посилання прокурора на безпідставну перекваліфікацію дій ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України та, як наслідок, неправильне застосування кримінального закону, ґрунтуються лише на незгоді державного обвинувача з таким рішенням суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного, колегія суддів правильно зазначила, що суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно дослідив наявні в матеріалах кримінального провадження докази в сукупності, надав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України. Критичну оцінку окремих доказів належним чином вмотивовано. З таким висновком погоджується і колегія суддів касаційної інстанції.

Правильно, з урахуванням вимог ст. 65 КК України, в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК України ОСОБА_1, призначене покарання, яке буде необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Враховуючи викладене, доводи скарги прокурора про неправильне застосування кримінального закону, та як наслідок м'якість призначеного покарання - безпідставні.

Суди дотрималися вимог ст. ст. 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у поданні доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, на усі доводи апеляцій, у тому числі і прокурора, надано ґрунтовні відповіді, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, є переконливою і сумнівів не викликає.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, колегією суддів не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 434, 436 КПК України, п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (4651-17) (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII (2147а-19) ), колегія суддів

ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 25 квітня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.