Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 5 листопада 2009 року кримінальну справу за касаційними скаргами засуджених та їх захисників на вирок Апеляційного суду Житомирської області від 16 липня 2009 року.

Цим вироком

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, українець, громадянин України, раніше судимий: 1) 14 серпня 1990 року Олександрійським районним судом Кіровоградської області за ч. 3 ст. 117 КК України 1960 року на 5 років позбавлення волі; 2) 29 травня 2008 року апеляційним судом Кіровоградської області за пунктами "а", "ж", "з", "і" ст. 93, ч. 3 ст. 142, ч. 3 ст. 189, ч. 3 ст. 357 КК України 1960 року до довічного позбавлення волі; ухвалою Верховного Суду України від 9 жовтня 2009 року вирок змінено: в частині засудження за ч. 3 ст. 189, ч. 3 ст. 142, ч. 3 ст. 357 КК України вирок скасований, а справа в цій частині закрита; за пунктами "а", "ж", "з", "і" ст. 93 КК України пом'якшено покарання до 15 років позбавлення волі,-

засуджений ч. 3 ст. 142 КК України 1960 року до 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, і на підставі п. 4 ст. 48 КК України 1960 року, ч. 5 ст. 74 КК України 2001 року його звільнено від цього покарання у зв'язку із закінченням строків давності; за пунктами "а", "е", "з" ст. 93 КК України 1960 року на 14 років 11 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ч. 3 ст. 42 КК України 1960 року за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, що призначене за даним вироком, більш суворим, що призначено попереднім вироком, ОСОБА_3 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 15 (п’ятнадцять) років, з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останній раз 3 червня 1998 року Знаменським районним судом Кіровоградської області за ч. 4 ст. 81 КК України 1960 року із застосуванням ч. 3 ст. 42 КК України 1960 року на 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; звільнений 17 липня 2002 року умовно-достроково на 1 рік 1 місяць 13 днів,-

засуджений за ч. 3 ст. 142 КК України 1960 року на 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, і на підставі п. 4 ст. 48 КК України 1960 року, ч. 5 ст. 74 КК України 2001 року його звільнено від цього покарання у зв'язку із закінченням строків давності; за пунктами"а", "е" ст. 93 КК України 1960 року на 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Постановлено стягнути із засуджених солідарно на користь потерпілої ОСОБА_4 50 000 гривень на відшкодування моральної шкоди; на користь потерпілого ОСОБА_5 8 786 гривень 87 коп. на відшкодування матеріальної шкоди.

За детально наведених у вироку обставин ОСОБА_3, який раніше вчинив умисне вбивство, та ОСОБА_1 визнано винуватими у тому, що вони 12 вересня 1996 року приблизно о 8 годині, діючи за попередньою змовою групою осіб, з метою заволодіння майном ОСОБА_6 проникли до АДРЕСА_2, в якому той проживав, і вчинили з корисливих мотивів з особливою жорстокістю умисне вбивство ОСОБА_6 під час розбійного нападу на нього, завдаючи потерпілому чисельні удари (не менше 11) заздалегідь приготовленими ножами у життєво важливі органи – грудну клітку, черево, тулуб, шию. Вбивши ОСОБА_6, засуджені заволоділи його майном на загальну суму 11 045 грн. 87 коп., золотими виробами на загальну суму 93 грн. 84 коп. та грошима у розмірі 800 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на момент вчинення злочину становило 1 408 гривень, і з місця вчинення злочину зникли.

За змістом касаційних скарг засудженого ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_7 вирок суду підлягає зміні у зв'язку з тим, що суд неправильно встановив фактичні обставини справи, що призвело до невірної юридичної оцінки дій ОСОБА_3 При цьому посилаються на те, що ОСОБА_3 завдав ОСОБА_6 декілька ударів ножем під час бійки, яку спровокував сам потерпілий, а умисел на заволодіння майном потерпілого у нього виник вже після цього. ОСОБА_1 участі у заподіянні тілесних ушкоджень потерпілому не брав, а тільки допоміг зібрати та винести майно ОСОБА_6 Вважають, що за таких обставин в діях ОСОБА_3 відсутні такі кваліфікуючі ознаки умисного вбивства як вчинення його за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів та з особливою жорстокістю, а також відсутній склад злочину, передбачений ч. 3 ст. 142 КК України. Просять вирок суду змінити та прийняти правильне рішення. Крім цього захисник, посилаючись на те, що висновки суду здебільшого ґрунтуються на недостовірних доказах, просить вирок суду скасувати, а справу направити на додаткове розслідування.

За змістом касаційних скарг засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 вирок суду щодо ОСОБА_1 є незаконним та необґрунтованим, оскільки викладені в ньому висновки не відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на припущеннях, однобічному та необ'єктивному досліджені доказів та їх неналежній оцінці. Він ніяких злочинних діянь щодо ОСОБА_6 не вчиняв, а висновки суду щодо його винуватості ґрунтуються на його – ОСОБА_1 показаннях на початку досудового слідства, в яких він внаслідок застосування незаконних методів обмовив себе, що підтверджується матеріалами справи, які були проігноровані судом. Крім того, вказують на суперечності, які містяться у висновках судово-криміналістичної та судово-медичних експертиз. Просять вирок скасувати, а справу закрити за недоведеністю участі ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено.

Заслухавши доповідача, пояснення засудженого та його захисника, які підтримали касаційні скарги, пояснення прокурора, який вважав, що з вироку підлягає виключення засудження ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за п. "е" ст. 93 КК України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що вони підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих їм злочинів відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які судом всебічно й повно досліджені та правильно оцінені.

Цей висновок, зокрема, ґрунтується на показаннях засудженого ОСОБА_3, який не заперечував свої причетності до заподіяння потерпілому декількох поранень ножем та заволодіння його майном і грошима; на показаннях засудженого ОСОБА_1, який, заперечуючи свою причетність до вбивства потерпілого, підтверджував, що, коли він, на прохання ОСОБА_3, зайшов до будинку, то побачив на підлозі у коридорі скривавленого потерпілого та ОСОБА_3, який збирав речі та гроші, у тому числі забрав і відеокамеру; на дані протоколу огляду місця події та на показаннях потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_8, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_15, ОСОБА_13, ОСОБА_14 про те, де, коли та за яких обставин був виявлений труп ОСОБА_6, про наявність у потерпілого цінних речей та значної суми коштів, у тому числі, і у валюті, які зникли; на показаннях свідків ОСОБА_16, ОСОБА_17, які підтвердили, що у середині вересня 1996 року ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_18 перебували у м. Радомишлі та цікавилися потерпілим ОСОБА_6 як особою, що скуповувала золото; на показаннях свідка ОСОБА_18 на досудовому слідстві про те, що 12 вересня 1996 року він підвозив ОСОБА_3 та ОСОБА_1 до будинку потерпілого. Коли вони через деякий час повернулися до машини, то були переодягнені та мали при собі сумки, у яких він бачив відеокамеру та вироби із золота. Пізніше ОСОБА_3 зізнався, що разом із ОСОБА_1 вбив господаря будинку; на показаннях свідка ОСОБА_19 про те, що у 1996 році ОСОБА_3 у рахунок погашення боргу приніс йому відеокамеру; на даних висновків судово-медичних експертиз, з яких убачається, що смерть потерпілого настала внаслідок масивної крововтрати, котра виникла від ушкодження сонної артерії, правої легені, сальника тонкого кишечника та підшлункової залози. Виявлені у потерпілого колото-різані та різані поранення утворилися від не менше ніж 11 ударів ножем, та могли утворитися за обставин, на які вказували ОСОБА_3 і ОСОБА_1 під час відтворення обстановки й обставин події.

Крім цього, висновок суду ґрунтується на аналізі показань засудженого ОСОБА_1 на досудовому слідстві, у яких він, у тому числі в присутності захисника та понятих, визнавав, що вони з метою пограбування, маючи при собі ножі, 12 вересня 1996 року прийшли до будинку потерпілого. Першим до будинку зайшов ОСОБА_3, а потім він, де, за вказівкою ОСОБА_3, завдав потерпілому, який лежав на підлозі в коридорі, декілька ударів своїм ножем. Після цього вони разом зайшли до кімнати, де забрали гроші, вироби із золота, відеокамеру.

ОСОБА_3 на початку досудового слідства також підтверджував, що напад на потерпілого був вчинений з метою заволодіння його майном.

У подальшому підсудні відмовилися від цих показань і ОСОБА_1 заявив, що непричетний до вчинення злочинів, а ОСОБА_3 – про заподіяння ОСОБА_6 декількох ударів ножем під час захисту від неправомірних дій потерпілого, який напав на нього з ножем, а також про те, що умисел на заволодіння майном потерпілого у нього виник після заподіяння останньому тілесних ушкоджень.

Після ретельної перевірки суд обґрунтовано визнав достовірними та поклав в основу обвинувального вироку наведені показання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на досудовому слідстві.

Посилання у касаційних скаргах на те, що наведені показання як ОСОБА_1, так і ОСОБА_3, в яких вони обмовили себе, вони дали під впливом недозволених методів слідства, є безпідставними. Такі посилання засуджених перевірялись як на стадії досудового слідства, так і в судовому засіданні й підтвердження не знайшли, про що обґрунтовано зазначено у вироку.

Таким чином, проаналізувавши показання засуджених, суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1, стверджуючи про свою непричетність до злочинів і, покладаючи всю відповідальність за вчинення умисного вбивства ОСОБА_6 на ОСОБА_3, має на меті уникнути відповідальності за вчинення тяжких злочинів, а ОСОБА_3, посилаючись на захист від неправомірних дій потерпілого та про відсутність у нього умислу на заволодіння майном під час заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, має на меті применшити ступінь тяжкості вчинених злочинів та уникнути відповідальності за фактично вчинене, оскільки вищенаведені показання засуджених про їх дії на місці у сукупності з іншими наведеними доказами свідчать про те, що обидва засуджених, діючи спільно, узгоджено та з єдиним умислом, вчинили умисне вбивство ОСОБА_6 з корисливих мотивів під час розбійного нападу на нього.

Отже, суд належно оцінив сукупність наведених доказів і правильно кваліфікував дії ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 142, пунктами "а", "з" ст. 93 КК України 1960 року та ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 142, п. "а" ст. 93 КК України 1960 року.

Разом із тим, колегія суддів вважає помилковою кваліфікацію дій засуджених за такою ознакою, передбаченою п. "е" ст. 93 КК України, як вчинення цього злочину з особливою жорстокістю.

На підтвердження особливої жорстокості в діях засуджених під час вбивства ОСОБА_6 суд у вироку послався лише на кількість завданих потерпілому ударів.

У той самий час згідно з даними судово-медичних експертиз у потерпілого було виявлено всього 11 поранень, з них 3 колото-різані поранення, а решта – різані рани. При цьому три колото-різані рани знаходяться у прямому причинному зв'язку з настанням смерті, яка настала у незначний проміжок часу. Тобто ОСОБА_6 у незначний проміжок часу міг відчувати фізичний біль.

Таким чином, у справі не доведено, що засуджені, діючи з метою вбивства та наносячи удари потерпілому, мали намір і застосовували до нього мучення, тортури, мордування чи інші дії, які б завдавали потерпілому особливих фізичних, психічних чи моральних страждань, тобто діяли з особливою жорстокістю.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що з вироку підлягає виключенню така кваліфікуюча ознака, як вбивство з особливою жорстокістю, що передбачена п. "е" ст. 93 КК України 1960 року.

У зв'язку із зменшенням обсягу обвинувачення та, приймаючи до уваги характер та ступінь участі ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, колегія суддів вважає, що призначене йому покарання за п. "а" ст. 93 КК України підлягає пом'якшенню.

Призначене ОСОБА_3 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України і підстав для його пом'якшення колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть за собою скасування чи зміну судового рішення по справі не встановлено.

На підставі наведеного та керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційні скарги засуджених та їх захисників задовольнити частково.

Вирок апеляційного суду Житомирської області від 16 липня 2009 року щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з м і н и т и.

Виключити з вироку рішення про засудження ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за п. "е" ст. 93 КК України 1960 року.

Вважати засудженими:

ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 142 КК України 1960 року на 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, і на підставі п. 4 ст. 48 КК України 1960 року, ч. 5 ст. 74 КК України 2001 року звільненим від цього покарання у зв'язку із закінченням строків давності; за пунктами "а", "з" ст. 93 КК України 1960 року на 14 років 11 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, та на підставі ч. 3 ст. 42 КК України 1960 року за сукупністю злочинів на 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 142 КК України 1960 року на 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, і на підставі п. 4 ст. 48 КК України 1960 року, ч. 5 ст. 74 КК України 2001 року звільненим від цього покарання у зв'язку із закінченням строків давності, а за п. "а" ст. 93 КК України 1960 року пом'якшити йому покарання до 12 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

У решті вирок залишити без зміни.