Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Короля В.В.,

суддів: Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,

секретаря судового

засідання Ковтюка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Ощипка В.С. на вирок Миколаївського районного суду Львівської області від 24 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 3 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015140250000798.

вироком Миколаївського районного суду Львівської області від 24 березня 2016 року

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останній раз 06.12.2012 року вироком Миколаївського районного суду Львівської області за ч. 3 ст. 185, ч.2 ст. 190, ч. 1 ст. 304 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки, звільненого 27.02.2015 року з місць відбування покарання,

засуджено:

за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки.

На підставі ст. 72 КК України попереднє ув'язнення зараховано ОСОБА_3 у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 3 жовтня 2016 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_3 залишено без змін.

Кримінальне провадження розглянуто за участю:

прокурора Руденко О.П.,

засудженого ОСОБА_3

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить судові рішення щодо ОСОБА_3 скасувати та закрити кримінальне провадження. Вважає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведений неповно та однобічно, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. При цьому стверджує, що показання свідків про ознаки та прикмети, за якими вони впізнали ОСОБА_3 як особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, є суперечливими. Крім того, на думку захисника, протоколи та відеозаписи слідчих експериментів не містять інформації, яка прямо вказує на причетність ОСОБА_3 до інкримінованого злочину. Також захисник вказує на незаконне затримання його підзахисного та оформлення процесуальних дій працівниками правоохоронних органівз порушенням вимог ст.ст. 104- 107, 110 КПК України.

За вироком суду ОСОБА_3 визнано винуватим у тому, що він 30 липня 2015 року о 13 год. 15 хв., знаходячись поблизу будинку №13 по вул. Л.Українки в м.Новий Розділ Львівської області, з метою відкритого викрадення чужого майна, підбігши до потерпілої ОСОБА_4, умисно з корисливих мотивів, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілої, а саме - заподіянням садна на нижній третині шиї, яке відноситься до легкого тілесного ушкодження, шляхом ривка відкрито зірвав з шиї потерпілої золотий ланцюжок із золотим хрестиком, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_4 майнову шкоду на загальну суму 6720 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення засудженого, який підтримав касаційну скаргу захисника та просив її задовольнити, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено ч. 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливість скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачена.

Зі змісту касаційної скарги захисника убачається, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано у статтях 409 та 410 КПК України, та фактично просить дати доказам по справі іншу оцінку, ніж її дали суди першої і апеляційної інстанцій, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.

Проте, перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду про винуватість ОСОБА_3 у вчиненні злочину за обставин, встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку. Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Так, суд правильно обґрунтував висновок на підставі послідовних показань потерпілої ОСОБА_4 про те, що 30.07.2015 року о 13:10 годині до неї підійшов молодий хлопець у медичній масці, зірвав з шиї золотий ланцюжок із золотим хрестиком і втік, вона зателефонувала в міліцію повідомила про обставини вчиненого щодо неї злочину та надала показання про те, як виглядав даний хлопець, у райвідділі вона впізнала за рисами обличчя та голосом хлопця, який зірвав у неї з шиї ланцюжок; свідка ОСОБА_5 про те, що йому зателефонувала дружина і повідомила, що у неї з шиї зірвали ланцюжок із хрестиком і він її порадив звернутись в міліцію, а згодом дружина розповіла, що у відділенні міліції вона впізнала особу, яка зірвала у неї з шиї золотий ланцюжок з хрестиком; свідка ОСОБА_6 про те, що влітку 2015 року його разом з ОСОБА_3 працівники міліції привезли у райвідділ, де потерпіла вказала на ОСОБА_3, як на особу, яка зірвала у неї з шиї золотий ланцюжок з хрестиком; свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, про те, що в райвідділ міліції прийшла потерпіла, яка розповіла, що невідомий громадянин у неї з шиї зірвав золотий ланцюжок з хрестиком та описала дану особу, і за цими прикметами вони зрозуміли, що невідомим громадянином може бути ОСОБА_3, так як його перед тим бачили, в місті вони побачили останнього з друзями та запропонували проїхати у райвідділ, після чого у райвідділі потерпіла впізнала ОСОБА_3; свідка ОСОБА_10 про те, що 30.07.2015 року біля 13:15 годині він прибирав у своїй квартирі та чув крики і бачив, як жінка з чоловіком шарпаються, а потім побачивши дільничного сказав, що міг би впізнати того чоловіка, оскільки неодноразово бачив його в м. Новий Розділ, згодом в райвідділі він впізнав ОСОБА_3 як особу, що зірвала ланцюжок у потерпілої; висновку експерта №118/15 від 31.07.2015 про те, що у ОСОБА_4 виявлені легкі тілесні ушкодження; протоколу слідчого експерименту від 18.08.2015 року, відповідно до якого свідок ОСОБА_10 розповів про обставини відкритого викрадення золотого ланцюжка з хрестиком потерпілої ОСОБА_4, що мало місце 30.07.2015 року; протоколу слідчого експерименту від 18.08.2015 року, відповідно до якого потерпіла ОСОБА_4 розповіла про обставини відкритого викрадення її золотого ланцюжка з хрестиком, що мало місце 30.07.2015 року.

Зі змісту вироку місцевого суду вбачається, що суд, відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним.

Судом об'єктивно, повно і всебічно встановлено обставини кримінального провадження. Вина ОСОБА_3 підтверджується сукупністю зібраних у провадженні доказів, безпосередньо досліджених в судовому засіданні. Оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності, доказів та їх достатності для постановлення вироку.

У вироку суду у повній відповідності до вимог ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність вини ОСОБА_3, які досліджені та оцінені із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладені виключно ті докази, які не викликають сумнівів у своїй достовірності.

Дії засудженого ОСОБА_3 за ч.2 ст. 186 КК України кваліфіковано судом правильно.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_3 і попередження нових злочинів, та відповідає вимогам ст. 50, 65 КК.

Крім того, перевіркою матеріалів кримінального провадження не виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону при затриманні ОСОБА_3 та оформленні процесуальних дій працівниками правоохоронних органів,на що вказує захисник Ощипок В.С.

У ст. 208 КПК України передбачено підстави та порядок затримання уповноваженою службовою особою. Так, уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках: 1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; 2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин; 3) якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України.

Право на свободу і особисту недоторканність не є безумовним правом, яке не підлягає обмеженню ні за яких обставин. Стосовно права кожної людини, закріпленого у ст. 29 Конституції України та ст. 12 КПК України, а також у ст. 3 Загальної декларації прав людини, ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, забороняється не обмеження права на свободу і особисту недоторканність взагалі, а лише свавільне, необґрунтоване або надмірне обмеження. Свавільному обмеженню протиставляється законне обмеження, що здійснюється з певною метою, за конкретними підставами і в установленому законом порядку.

Відповідно до підпункту "с" п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основних свобод законним є арешт або затримання особи, здійснені з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз'яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені КПК України (4651-17) .

Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складається протокол, в якому, крім відомостей, передбачених ст. 104 КПК України, зазначаються: місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання відповідно до положень статті 209 цього Кодексу; підстави затримання; результати особистого обшуку; клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили; повний перелік процесуальних прав та обов'язків затриманого. Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу негайно під розпис вручається затриманому, а також надсилається прокурору.

Вказаних вимог кримінального процесуального закону працівниками Миколаївського РВ ГУ МВС України у Львівській області дотримано, про що свідчить протокол затримання, в якому відображена наявність законних підстав для затримання гр. ОСОБА_3 (обґрунтована підозра у вчиненні ним злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, а саме - грабежу (ч. 2 ст. 186 КК України); звернення до працівників вищезгаданого відділення міліції потерпілої ОСОБА_4, яке здійснено безпосередньо після вчинення злочину, під час якого вона описала особу, котра щойно відкрито викрала її майно, та у подальшому підтвердила, що затриманий є саме тією особою).

На виконання вимог ст.ст. 209 і 210 КПК України у протоколі відображено час фактичного затримання (16 год. 25 хв.) ОСОБА_3 як особи, підозрюваної у вчиненні злочину. Копію цього протоколу ОСОБА_3 отримав (18 год. 45 хв.), про що свідчить його підпис ( а.с. 121-123).

Також даними протоколу затримання, який підписаний і самим затриманим, підтверджується факт здійснення працівниками міліції повідомлення ОСОБА_3 про підстави його затримання та злочин, у вчиненні якого він підозрюється, а також роз'яснення йому прав, передбачених ч. 4 ст. 208 КПК України. Протокол затримання ОСОБА_3 відповідає вимогам, зазначеним у ч. 5 ст. 208 КПК України.

Системний аналіз ст.ст. 188- 191, 207- 211 КПК України, а також визначення у ст. 209 КПК України моменту затримання особи дає підстави стверджувати, що можливість безпосереднього фактичного затримання й доставляння особи, підозрюваної у вчиненні злочину, до органу досудового розслідування за наявності підстав, закріплених у ч. 1 ст. 208 КПК, є можливим до внесення відомостей до ЄРДР. А тому доводи захисника про незаконність затримання ОСОБА_3 внаслідок того, що його фактичне затримання й доставляння до органу досудового розслідування було здійснене до внесення відомостей до ЄРДР, суд відхиляє.

Вказівка п. 2 ч. 1 ст. 208 КПК України щодо "безпосередності після вчинення злочину" стосується звернення до уповноваженої службової особи свідка чи потерпілого, а також випадків виявлення "сукупності очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події", які вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин. Як убачається з матеріалів провадження, при визначенні працівниками Миколаївського РВ ГУ МВС України у Львівській області підстав для затримання гр. ОСОБА_3 у порядку ст. 208 КПК України ця умова була дотримана, оскільки потерпіла після вчинення щодо неї злочину одразу звернулась у найближче відділення міліції.

Таким чином, затримання ОСОБА_3 є законним та проведеним у відповідності з вимогами кримінального процесуального закону.

Доводи захисника Ощипка В.С. про те, що протокол пред'явлення особи для впізнання не було визнано недопустимим доказом, є безпідставними, оскільки вказана слідча дія на досудовому розслідуванні не проводилася, а суди першої та апеляційної інстанцій при обґрунтуванні винуватості ОСОБА_3 у вчиненні вказаного злочину на такий доказ не посилалися.

Враховуючи вищезазначене, на думку суду, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли вплинути на правильність та обґрунтованість судових рішень, не допущено.

Керуючись ст.ст. 433, 434, 436, 438 КПК України, суд

вирок Миколаївського районного суду Львівської області від 24 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 3 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Ощипка В.С. - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.