Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 5 листопада 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Житомирської області на вирок Овруцького районного суду Житомирської області від 15 вересня 2008 року щодо ОСОБА_1,

зазначеним вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, не судимий,

засуджений за:

- ст. 198 КК України до позбавлення волі на строк 1 рік;

- ч.1 ст. 396 КК України до позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.

Зазначеним вироком засуджено також ОСОБА_2 та ОСОБА_3, судові рішення щодо яких не оскаржено.

В апеляційному порядку даний вирок не переглядався.

Вироком суду встановлено, що 7 лютого 2008 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3, за попередньою змовою між собою, проникли в належне СТОВ "Словечне" приміщення овочесховища, звідки таємно викрали16 мішків з мінеральними добривами.

Викрадені мішки з міндобривом засуджені вивезли з території овочесховища гужовою повозкою під керуванням ОСОБА_1, який був обізнаний про вчинений ними тяжкий злочин, і розділили між собою та своїми родичами і знайомими.

У касаційному поданні прокурор просить змінити вирок щодо ОСОБА_1, виключивши з вироку кваліфікацію його дій за ч.1 ст. 396 КК України та вказівку про застосування ст. 70 КК України.

Заслухавши доповідь судді, виступ прокурора, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню.

Доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 198 КК України, відповідає встановленим судом фактичним обставинам справи і в касаційному поданні не оспорюється.

Разом з тим, вирок в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 396 КК України підлягає скасуванню, а справа – закриттю з таких підстав.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що, знаючи про викрадення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 міндобрив, вивіз з території овочесховища на гужовій повозці мішки з міндобривом, розвіз їх по родичам та знайомим, а собі забрав один мішок.

Диспозиція ч. 1 ст. 396 КК України передбачає відповідальність за заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину. Ця умисна діяльність виражена в активних діях, які спрямовані на те, щоб факт злочину, або особа, яка його вчинила, не стали відомі правоохоронним органам.

Як убачається з наявних доказів, у ОСОБА_1 не було умислу на перешкоджання правоохоронним органам притягнути ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності, оскільки він сам придбав та зберігав майно (мішок з міндобривами), отримане злочинним шляхом, тобто сам переховувався від притягнення його до кримінальної відповідальності.

Отже, ОСОБА_1, згідно з положеннями ст. 63 Конституції України, не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе.

За таких обставин він не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 396 КК України, а тому твердження у касаційному поданні про неправильне застосування судом кримінального закону є обґрунтованими.

Враховуючи викладене, вирок щодо ОСОБА_1 необхідно змінити: виключити кваліфікацію його дій за ч.1 ст. 396 КК України та вказівку суду про застосування ст. 70 КК України.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Житомирської області задовольнити.

Вирок Овруцького районного суду Житомирської області від 15 вересня 2008 року щодо ОСОБА_1 змінити: скасувати в частині його засудження за ч. 1 ст. 396 КК України, а справу в цій частині закрити.

Виключити з вироку застосування судом ст. 70 КК України при визначенні ОСОБА_1 остаточного покарання.

Вважати ОСОБА_1 засудженим за ст. 198 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік та з покладенням на нього обов’язків, передбачених п.п. 3,4 ст. 76 КК України.