Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 5 листопада 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора на вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 листопада 2008 року, яким засуджено

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження,

неодноразово судимого, останнього разу –

3 вересня 2008 року за ч. 1 ст. 263 КК України

на два роки позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України

звільненого від відбування покарання

з випробуванням на один рік іспитового строку,

за ст. 215 КК України на 850 грн. штрафу, а на підставі ст. 71 КК України до покарання приєднано покарання за попереднім вироком від 3 вересня 2008 року і остаточно за сукупністю вироків йому призначено два роки позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України з випробуванням на один рік іспитового строку та стягненням в дохід держави 850 грн. штрафу,

Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у тому, що він 23 серпня 2008 року на пр. Леніна в м. Ізмаїл у невстановленої особи придбав проїзний квиток на пасажирський поїзд № 685 сполученням Ізмаїл – Одеса, на якому виправив дату з 22 на 26 серпня та яким скористався при посадці на зазначений поїзд 26 серпня 2008 року.

В апеляційному порядку справа не переглядалася.

У касаційному поданні прокурор просить скасувати вирок у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону і направити справу на новий судовий розгляд. Твердить, що оскільки засуджений вчинив злочин до постановлення попереднього вироку, тому суд мав застосувати правила ч. 4 ст. 70 КК України. Крім того, вважає, що суд не дотримався вимог закону і розглянув справу за правилами ст. 299 КПК України.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, яка підтримала касаційне подання і просила скасувати вирок щодо ОСОБА_1 з направленням справи на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання прокурора підлягає частковому задоволенню.

Винуватість ОСОБА_1 у використанні завідомо підробленого проїзного документа матеріалами справи доведена.

Сам засуджений під час допитів на досудовому слідстві і в суді визнав свою вину і детально розповів про те, де, коли, за яких обставин і якою метою він придбав проїзний документ з простроченою датою, яким способом виправив зазначену дату та як скористався цим підробленим квитком.

Ці показання ОСОБА_1 узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_2 про виявлення у квитку, пред’явленому пасажиром ОСОБА_1, механічного виправлення дати, даними протоколу огляду та вилучення у засудженого проїзного документа серії НОМЕР_1, який згідно з даними висновку експертизи був підробленим, а також підтверджуються сукупністю всіх інших доказів, які змістовно наведені у вироку і в колегії суддів сумніву не викликають.

Кваліфікація злочинних дій ОСОБА_1 за ст. 215 КК України є правильною, а призначене за цим законом покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Разом із тим колегія суддів не може погодитися з рішенням суду про застосування до засудженого положень ст. 71 КК України.

Відповідно до вимог закону, коли особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.

Суд, маючи дані про те, що ОСОБА_1 учинив злочин до постановлення попереднього вироку від 3 вересня 2008 року, яким його засуджено за ч. 1 ст. 263 КК України на два роки позбавлення волі з випробуванням на один рік іспитового строку (а. с. 118 - 120), в порушення вимог закону призначив засудженому покарання за правилами, передбаченими ст. 71 КК України.

Тому вирок підлягає зміні, а рішення суду про призначення покарання ОСОБА_1 на підставі ст. 71 КК України – скасуванню.

Будь-яких інших даних для зміни чи скасування вироку, на що вказується у касаційному поданні, не встановлено.

Ураховуючи наведене та керуючись ст. ст. 394 – 398 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційне подання прокурора задовольнити частково.

Вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 листопада 2008 року щодо ОСОБА_1 змінити. Скасувати рішення суду про призначення ОСОБА_1 покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України. Вважати ОСОБА_1 засудженим за ст. 215 КК України до покарання, призначеного судом за цей злочин - 850 грн. штрафу.

Вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 3 вересня 2008 року стосовно ОСОБА_1 має виконуватись самостійно.