Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 29 жовтня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 5 листопада 2008 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 лютого 2009 року щодо ОСОБА_1

Зазначеним вироком засуджено

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та мешканця м. Івано-Франківська,

судимого 11 травня 2006 року Калуським

міськрайонним судом Івано-Франківської області за ч. 3 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до штрафу в розмірі 1500 гривень,

за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на два роки шість місяців обмеження волі з конфіскацією майна.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 лютого 2009 року вирок місцевого суду змінено: виключено з мотивувальної частини вироку посилання на кваліфікуючу ознаку "повторно" та обтяжуючу обставину "повторно", з описової частини вироку виключено вказівку про судимість Калуським міським судом Івано-Франківської області від 12 грудня 2001 року за ч. 2 ст. 185, ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України.

У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 26 липня 2006 року приблизно о 22 годині разом із невстановленою слідством особою біля будинку № 8 по вул. Підвальній в м. Калуші Івано-Франківської області напали на ОСОБА_2 та із застосуванням насильства, яке є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого, заволоділи сумкою останнього, в якій знаходилися грошві кошти в сумі 2210 гривень та мобільний телефон марки "Нокіа-3310" вартістю 150 гривень, чим заподіяли матеріальну шкоду на загальну суму 2415 гривень.

У касаційному поданні прокурор, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, істотне порушення кримінально-процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м’якості, ставить питання про скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд. Своє прохання мотивує тим, що судом при призначенні засудженому покарання в повній мірі не враховано тяжкості вчиненого злочину, даних про особу засудженого. Указує на безпідставність застосування ст. 69 КК України при призначенні покарання. Звертає увагу також на невідповідність ухвали суду апеляційної інстанції вимогам ст. 377 КПК України, оскільки апеляційний суд в повній мірі не спростував доводи прокурора щодо м’якості призначеного ОСОБА_1 покарання.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з наступних підстав.

Довід прокурора про незаконне застосування судом ст. 69 КК України при призначенні покарання засудженому є обґрунтованим.

Мотивуючи рішення про призначення покарання засудженому нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 187 КК України, суд указав, що враховує повне визнання ОСОБА_1 своєї вини, відшкодування завданих злочином збитків у повному обсязі, щире каяття, думку потерпілого щодо міри покарання та дані про стан здоров’я ОСОБА_1 та його матері.

Однак, у вироку не наведено підстав для прийняття зазначеного рішення, не вказано, які саме обставини істотно знижують ступінь тяжкості злочину та які саме дані про особу засудженого його певним чином характеризують.

Крім того, висновок про повне визнання ОСОБА_1 своєї вини не ґрунтується на матеріалах справи. Так, під час досудового слідства та у судовому засіданні засуджений стверджував, що в ході вчинення злочину активних дій не вчиняв і майно у потерпілого не забирав, а був лише присутнім під час нападу.

Суд також врахував щире каяття як обставину, яка пом’якшує покарання. Наведена вище обставина передбачає, що особа дає критичну оцінку своїй протиправній поведінці, засуджує її, висловлює готовність понести за вчинене передбачену законом відповідальність. При цьому суд не врахував, що ОСОБА_1 11 травня 2006 року притягувалася до кримінальної відповідальності за тяжкий умисний злочин проти власності, за вчинення якого йому було призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України. Злочин, передбачений ч. 2 ст. 187 КК України, який відповідно до вимог ст. 12 КК України також віднесено до категорії тяжких, засуджений вчинив 26 липня 2006 року, тобто через два з половиною місяця.

За таких обставин колегія суддів вважає, що призначене засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК України слід визнати необґрунтованим та таким, що не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м’якості.

Апеляційний суд, розглядаючи справу за апеляцією прокурора, не встановив та не усунув наведені вище порушення суду першої інстанції.

У зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженої внаслідок м’якості вирок місцевого суду і ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі наведеного, керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів, -

Касаційне подання прокурора задовольнити.

Вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 5 листопада 2008 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 лютого 2009 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.