Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду (перша палата):

головуючого - Маринича В.К.,

суддів - Марчук Н.О., Стороженка С.О.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 08 грудня 2017 року у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2,

Як убачається з матеріалів провадження за скаргою, постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 12 травня 2016 року адміністративну справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 08 грудня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено в поновленні строку на апеляційне оскарження вказаної постанови.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді.

Суд, перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, дійшов висновку про те, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Встановлюючи обмеження права на касаційне оскарження судових рішень, законодавець повинен керуватися такою складовою принципу верховенства права, як пропорційність. За правовою позицією Конституційного Суду України обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (абзац 6 підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009 (v026p710-09) ).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду. Такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" від 28 травня 1985 року, пункт 96 Рішення у справі "Кромбах проти Франції" від 13 лютого 2001 року).

При цьому, у Рішенні Європейського суду з прав людини від 28 березня 2006 року у справі "Мельник проти України" (заява № 23436/03) зазначено, що у спосіб, у який ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також повинні бути взяті до уваги норми внутрішнього законодавства.

У Кодексі України про адміністративні правопорушення (8073-10) встановлено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності може бути оскаржена до апеляційного суду; постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає ( частини 2, 10 ст. 294).

Таким чином обмеження права на касаційне оскарження рішення апеляційної інстанції у справах про адміністративне правопорушення, встановлене у ст. 294 КУпАП, відповідає основним засадам судочинства, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , є пропорційним та обґрунтованим.

З огляду на викладене, беручи до уваги те, що касаційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в касаційному порядку, колегія суддів вважає за необхідне на підставі п. 1 ч. 2 ст. 428 КПК України відмовити у відкритті касаційного провадження.

Керуючись ст. 129 Конституції України, ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, п. 1 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 08 грудня 2017 року у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.