Верховний Суд колегією суддів першої палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Короля В.В.,

суддів: Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,

розглянувши касаційну скаргу захисника Олексюка Н.М. на вирок Личаківського районного суду м. Львова від 6 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 12 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_2,

вироком Личаківського районного суду м. Львова від 6 липня 2017 року

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця смт. Стара Вижівка,

Старовижівського району Волинської області,

жителя АДРЕСА_1), раніше не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк два роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням упродовж дворічного іспитового строку та покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п. 1 і 2 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.

Цим же вироком вирішено цивільний позов та ухвалено рішення щодо речових доказів.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 жовтня 2017 року вирокмісцевого суду щодо ОСОБА_2 залишено без змін.

Згідно з копіями доданих до касаційної скарги судових рішень, ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він 24 січня 2016 року о 20 годині 30 хвилин поблизу будинку АДРЕСА_1 під час конфлікту умисно завдав ОСОБА_3 чотири удари ззаду в голову тупим твердим предметом з обмеженою поверхнею, заподіявши йому три рани в лівій лобно-тім'яній та одну рану в лівій тім'яно-потиличній ділянці голови, що призвело до забою головного мозку середньої тяжкості та відноситься до тілесного ушкодження середньої тяжкості.

У касаційній скарзі захисник Олексюк Н.М. просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_2 і закрити кримінальне провадження. Вказує на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Вважає, що апеляційний суд порушив вимоги ст. ст. 23, 91 КПК України щодо безпосередності дослідження доказів. Посилається на неправильне встановлення дати вчинення кримінального правопорушення. Стверджує, що ОСОБА_2 діяв у стані необхідної оборони, межі якої перевищив, але з огляду на тяжкість тілесних ушкоджень, які заподіяно потерпілому, настання кримінальної відповідальності за такі дії виключається.

Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У частинах 1 і 2 ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Отже, суд касаційної інстанції не вправі скасувати або змінитисудові рішення судів нижчих інстанцій з підстави невідповідності їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України).

З урахуванням наведеного, доводизахисника Олексюка Н.М. про перевірку судових рішень щодо ОСОБА_2 у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, згідно зі ст. 438 КПК України, не є предметом перевірки у касаційному порядку.

Висновки суду про винність ОСОБА_2 в умисному заподіянні ОСОБА_3 середньої тяжкості тілесних ушкоджень ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку.

Як вбачається з копій судових рішень, зазначені висновки суду підтверджуються показаннями потерпілого ОСОБА_3 про те, що 24 січня 2016 року приблизно о 20 годині в ході конфлікту з ОСОБА_2, який виник через самовільне підключення ОСОБА_2 до водогону, між ними почалася бійка. ОСОБА_2 завдав йому декілька ударів у голову ззаду, а далі, схопивши за горло, почав душити. Захищаючись, вкусив ОСОБА_2 за палець.

Наведені показання потерпілого ОСОБА_3 узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_4 про обставини конфлікту, під час якого вона бачила, як ОСОБА_2 сидів зверху на її чоловікові та душив його, а коли підбігла до місця події, побачила, що ОСОБА_3 лежав на землі, на його голові були рани, з яких текла кров; показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, які працюючи інспекторами УПП м. Львова, виїжджали на місце події, та підтвердили в суді про наявність у потерпілого тілесних ушкоджень; показаннями свідка ОСОБА_9

Крім того, судом було враховано й інші докази в кримінальному провадженні, в тому числі висновки судових експертиз, за даними яких у ОСОБА_3 виявлено тілесні ушкодження, які утворилися від неодноразового контакту з тупими предметами з обмеженою поверхнею і могли бути спричинені 24 січня 2016 року за вказаних вище обставин, а виявлений у нього забій головного мозку середньої тяжкості відноситься до середньої тяжкості тілесних ушкоджень за ознакою тривалого розладу здоров'я; даними протоколів проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_3, іншими доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Доводикасаційної скарги захисника Олексюка Н.М. про те, що ОСОБА_2 завдав тілесні ушкодження ОСОБА_3 у стані необхідної оборони, а також про неправильне встановлення, на його думку, дати вчинення кримінального правопорушення, є аналогічними доводам його апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та визнав безпідставними.

Обґрунтовуючи свої висновки, апеляційний суд зазначив, що в матеріалах кримінального провадження відсутні докази, які б свідчили, що дії ОСОБА_2 мали ознаки необхідної оборони. Що ж стосується дати вчинення кримінального правопорушення, то суд першої інстанції правильно її встановив, оскільки подія мала місце саме 24 січня 2016 року.

Порушень апеляційним судом безпосередності дослідження доказів, про що вказує захисник Олексюк Н.М., не встановлено.

Зі змісту судових рішень вбачається, що апеляційний суд обґрунтував свої висновки тими доказами, які було досліджено безпосередньо в суді першої інстанції, та погодився з встановленими судом фактичними обставинами кримінального провадження.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370 і 419 КПК України.

Покарання ОСОБА_2 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, у касаційній скарзі не наведено.

З огляду на викладене, суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги захисника Олексюка Н.М. з мотивів, наведених у ній, немає, а тому відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд

відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОлексюкаН.М. на вирок Личаківського районного суду м. Львова від 6 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 12 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_2

Ухвала оскарженню не підлягає.