Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянувши в судовому засіданні у м. Києві 29 жовтня 2009 року справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, на постанову Галицького районного суду м. Львова від 30 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 21 квітня 2009 року щодо ОСОБА_1

оскаржуваною постановою місцевого суду скасовано постанову першого заступника прокурора Львівської області від 4 лютого 2009 року про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, та відмовлено в порушенні кримінальної справи.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 21 квітня 2009 року постанову місцевого суду залишено без зміни.

На думку особи, яка порушила кримінальну справу, ОСОБА_1, будучи службовою особою – директором ПП "Етруск", умисно ухилився від сплати податків, внаслідок чого до бюджету не надійшли грошові кошти в сумі 9 958 034 гривні.

У касаційному поданні прокурор посилається на те, що судами необґрунтовано скасовано постанову прокурора про порушення кримінальної справи, оскільки при її порушенні було дотримано вимоги ст. ст. 94, 98 КПК України. Просить судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України; думку прокурора, який підтримав касаційне подання; пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2, який заперечував проти задоволення подання; перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 236-8 КПК України, розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи, суд повинен перевіряти лише наявність передбачених ст. 94 КПК України приводів і підстав для винесення зазначеної постанови, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення справи, і не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді справи по суті.

Проте місцевий суд, розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_1 вказаних вимог закону не дотримався, оскільки замість перевірки наявності передбачених ст. 94 КПК України приводів і підстав для винесення зазначеної постанови, законності джерел отримання даних, які стали підставою для її винесення, вдався до оцінки наявних у справі доказів, з’ясування направленості умислу особи, щодо якої порушено справу, тобто заздалегідь вирішив ті питання, які мають вирішуватися при розгляді справи по суті.

Апеляційний суд на вказані недоліки уваги не звернув та залишив рішення суду першої інстанції без зміни.

Оскільки суди першої й апеляційної інстанцій, розглянувши справу з порушеннями вимог ст. 236-8 КПК України, дійшли передчасного висновку про незаконність постанови про порушення кримінальної справи, постанова місцевого суду та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

Під час нового судового розгляду необхідно у відповідності з вимогами ст. 236-8 КПК України перевірити наявність передбачених ст. 94 КПК України приводів і підстав для винесення постанови про порушення кримінальної справи, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення зазначеної постанови, та, не розглядаючи й заздалегідь не вирішуючи тих питань, які вирішуються судом при розгляді справи по суті, постановити законне і справедливе судове рішення.

Керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, -

касаційне подання прокурора задовольнити.

Постанову Галицького районного суду м. Львова від 30 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 21 квітня 2009 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.