Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 27 жовтня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи апеляційним судом, на вирок апеляційного суду Харківської області від 29 травня 2009 року,

вироком Богодухівського районного суду Харківської області від 22 січня 2009 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця селища Солоницівка Дергачівського району Харківської області, мешканця селища Червона Нива Богодухівського району Харківської області. громадянина України, раніше судимого – 23 жовтня 2001 року за ч. 3 ст. 101 КК України 1960 року до позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців, 05 грудня 2007 року умовно-достроково звільненого на 5 місяців 5 днів,

засуджено за: ч. 1 ст. 152 КК України до позбавлення волі на строк 4 роки; ч. 1 ст. 153 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки; ч. 1 ст. 186 КК України до позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_1 визначено остаточне покарання – позбавлення волі на строк 4 роки.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 10 серпня 2008 року приблизно об 11-ій годині на узбіччі ґрунтової дороги між містом Богодуховом та селом Леськівкою Богодухівського району Харківської області, погрожуючи насильством та із застосуванням сили, повалив потерпілу ОСОБА_2 на землю й зґвалтував її.

Після скоєння насильницького статевого акту ОСОБА_1 під погрозою застосування ножа примусив ОСОБА_2 задовольнити його статеву пристрасть неприродними способами.

Далі витягнув з кишені штанів потерпілої мобільний телефон "LG KG 270" вартістю разом зі стартовим пакетом 269 гривень 84 копійки, й відкрито заволодів ним.

Задовольняючи апеляційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, апеляційний суд Харківської області своїм вироком від 29 травня 2009 року скасував вирок місцевого суду в частині міри покарання і постановив новий, яким ОСОБА_1 призначив покарання: за ч. 1 ст. 152 КК України – позбавленні волі на строк 4 роки 6 місяців; ч. 1 ст. 153 КК України – позбавлення волі на строк 5 років та на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 152, ч.1 ст. 153, ч. 1 ст. 186 КК України, визначив остаточне покарання –позбавлення волі на строк 5 років. У решті вирок залишено без зміни.

У касаційному поданні та доповненні до нього прокурор зазначає, що за наявності даних про скоєння ОСОБА_1 насильницьких статевих актів неприродним способом із потерпілою після її зґвалтування, органи досудового слідства та суд мали кваліфікувати дії засудженого за ч. 2 ст. 153 КК України, а не за ч. 1 цієї ж статті закону. Також вважає, що всупереч ст. 334 КПК України у вироку не вказано місце, час та спосіб скоєння злочинів засудженим, що свідчить про істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону. У зв’язку із наведеним просить судові рішення скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про задоволення касаційного подання із наведених у ньому підстав, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційне подання прокурора не підлягає задоволенню із таких міркувань.

Висновки суду про винність ОСОБА_1 у злочинах, за які його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджується зібраними у справі доказами, які суд дослідив з дотриманням порядку, передбаченого ст. 299 КПК України. Достатність, дійсність та достовірність цих доказів, як і фактичні обставини справи, доведеність винності ОСОБА_1 у злочинах та міра покарання в касаційному поданні не оспорюються.

Як убачається з матеріалів справи, зґвалтування ОСОБА_1 потерпілої ОСОБА_2, а після того задоволення з нею статевої пристрасті неприродними способами органи досудового слідства кваліфікували за ч. 1 ст. 152 та ч. 1 ст. 153 КК України. При затвердженні обвинувального висновку прокурор погодився з такою правовою оцінкою дій засудженого. Аналогічною була й позиція прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, в процесі якого він не заявив клопотання про зміну обвинувачення в суді та кваліфікації дій засудженого за статтями, зазначеними в касаційному поданні.

Виходячи з положень статей 161, 275 КПК України, на суд покладається функція розгляду справи, який він провадить виключно в межах пред’явленого підсудному обвинувачення.

З наведеного видно, що суд дотримався зазначених положень кримінально-процесуального закону й, зваживши на визначений органами досудового слідства обсяг обвинувачення та статті кримінального закону, якими передбачені інкриміновані засудженому злочини, позицію прокурора в судовому засіданні, прийняв відповідне рішення. Це рішення не викликає сумнівів у його законності та обґрунтованості, а тому не може бути скасоване із зазначених у касаційному поданні підстав.

В якості однієї із підстав скасування вироку в поданні названо те, що апеляційний суд не вказав у ньому всі обставини, що стосуються події злочину. Проте з цими твердженням не можна погодитися.

Як убачається з матеріалів справи, в апеляції прокурор та засуджений не оспорювали фактичні обставини справи, не порушували питання про зміну обвинувачення, зокрема, про збільшення обсягу обвинувачення, не ставили інші питання, які б зобов’язували апеляційний суд формулювати нове обвинувачення. У цих зверненнях вони оскаржували лише правильність призначеного покарання.

Зважаючи на ці доводи, апеляційний суд, відповідно до ст. 365 КПК України про межі апеляції, розглянув їх і постановив новий вирок. При цьому відобразив у ньому обставини, що стосуються події злочину, визнаного судом першої інстанції доведеними, та свою згоду з цими обставинами.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

вирок Богодухівського районного суду Харківської області від 22 січня 2009 року та вирок апеляційного суду Харківської області від 29 травня 2009 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи апеляційним судом, – без задоволення.