Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 27 жовтня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника прокурора Закарпатської області на вирок Перечинського районного суду Закарпатської області від 19 лютого 2009 року,

цим вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця села Мокри Перечинського району Закарпатської області, мешканця села Сімер Перечинського району Закарпатської області, громадянина України, раніше судимого – 26 серпня 2008 року за ч. 2 ст. 263 КК України до громадських робіт строком 120 годин,

засуджено за ч. 2 ст. 389 КК України до арешту на строк 2 місяці.

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він як особа, яка вироком суду від 26 серпня 2008 року була засуджена до покарання у виді громадських робіт, шляхом не виконання упродовж 17 – 31 жовтня 2008 року цих робіт на користь громади Сімерської сільської ради Перечинського району Закарпатської області, ухилився від відбування цього покарання.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

У касаційному поданні прокурор просить скасувати вирок та направити справу на новий судовий розгляд через неправильне застосовування кримінального закону. Вважає, що за наявності даних про невідбуту частину покарання за попереднім вироком від 26 серпня 2008 року, суд не застосував до ОСОБА_1 положення ст. 71 КК України й не визначив остаточне покарання за сукупністю вироків.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що це подання підлягає задоволенню з огляду на таке.

Подія злочину, доведеність винності ОСОБА_1 у скоєнні цього діяння, його кримінально-правова оцінка за ч. 2 ст. 389 КК України ніким із учасників судового розгляду справи не оспорюються, у тому числі й в касаційному поданні прокурора.

Поряд з тим слід зазначити, що при визначенні міри покарання суд припустився помилки.

Як убачається з матеріалів справи, призначивши покарання – арешт, за новий злочин, тобто за ухилення від відбування громадських робіт, суд не врахував, що ОСОБА_1 повністю не відбув покарання за попереднім вироком від 26 серпня 2008 року – громадські роботи, й, таким чином, не вирішив питання про необхідність призначення остаточного покарання за сукупністю вироків з дотриманням правил, передбачених ст. 71 КК України.

Наведене свідчить, що суд не застосував кримінальний закон, який за даних обставин справи підлягав застосуванню.

Тому, погоджуючись з доводами прокурора, колегія суддів вважає, що вирок підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, під час якого слід прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційне подання першого заступника прокурора Закарпатської області задовольнити.

Вирок Перечинського районного суду Закарпатської області від 19 лютого 2009 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі суду.