Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 22 жовтня 2009 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_1 на вирок Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 3 листопада 2008 року, яким засуджено до позбавлення волі

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше судимого:

1). 21.09.1998 р. за ч.2 ст. 143, ч.2 ст. 144 КК України 1960 р. на 4 роки позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його особистою власністю.

2). 19.09.2000 р. за ч.3 ст. 144, ч.1 ст. 206, ст. 191, ч.1 ст. 198-2, ст. 42 КК України 1960 р. на 5 років 6 місяців 8 днів позбавлення волі, звільненого 22.04.2003 року умовно-достроково на 2 роки 11 місяців 13 днів.

- за ст. 94 КК України 1960 р. на 10 років;

- за ч.2 ст. 142 КК України 1960 р. на 5 років з конфіскацією майна, яке є його особистою власністю, а на підставі ст. 42 КК України 1960 р. за сукупністю злочинів остаточно на 10 років з конфіскацією майна, яке є його особистою власністю.

За ч.1 ст. 129, ч.3 ст. 189 КК України 2001 р. ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 січня 2009 року вирок залишено без зміни.

За наведених у вироку обставин ОСОБА_2 засуджено за те, що він у другій половині серпня 1996 року, за попередньою змовою з іншими особами, вчинив розбійний напад на ОСОБА_3, в ході якого заволодів майном потерпілого на загальну суму 20 570 грн.

Також у вересні 1996 року ОСОБА_2 за попередньою змовою з ОСОБА_4, щодо якого винесено обвинувальний вирок, та іншими особами, погрожуючи вбивством та заподіянням тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_5 та членам його родини, вимагали передачі 3000 доларів США. ОСОБА_6 та ОСОБА_5 побоюючись цих погроз, передали ОСОБА_4 2800 доларів США.

25 вересня 1996 року ОСОБА_2 за попередньою змовою з ОСОБА_4 та іншими особами, погрожуючи вбивством та застосуванням фізичного насильства вимагали у ОСОБА_10 передачі їм 3000 доларів США, а в подальшому завдали йому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я.

Крім того, 3 лютого 1997 року ОСОБА_2 підійшов до водія ОСОБА_7 - ОСОБА_8, та з метою отримання інформації про місцезнаходження останнього разом з ОСОБА_9 вивезли ОСОБА_8 в район Нового пляжу у м. Євпаторії, проте, отримавши від нього відмову, ОСОБА_2 завдав йому ударів руками й ногами в голову та по тулубу, а також знайденою на місці горловиною розбитої скляної пляшки завдав декілька ударів в шию і таким чином скоїв умисне вбивство останнього.

Після скоєння умисного вбивства ОСОБА_8, в цей же день близько 23 год. 30 хв. ОСОБА_2 на вул. Сімферопольській у м. Євпаторії, погрожував ОСОБА_9 вбивством, якщо він розповість кому – небудь про вбивство ОСОБА_8

У касаційних скаргах:

засуджений ОСОБА_2 зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, вказує на однобічність та неповноту досудового та судового слідства, стверджує, що до нього застосовувались незаконні методи ведення слідства, а вина його у вчиненні інкримінованих йому злочинів не доведена. У зв’язку з цим просить судові рішення щодо нього скасувати, а справу закрити;

захисник ОСОБА_1 вказує на аналогічні доводи, а крім того, зазначає, що у зв’язку із вступом в дію нового Кримінального кодексу України (2341-14) 2001 року, за злочин, передбачений ч.2 ст. 142 КК України 1960 року, визначено покарання менше ніж в старій редакції цього Кодексу, а тому і минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за вказаною статтею. Також вважає, що у відповідності до ч.3 ст. 42 КК України 1960 р. при призначенні покарання суду необхідно було зарахувати 6 років, які відбув ОСОБА_2 за попередніми вироками. За змістом скарги просить судові рішення щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу закрити.

Заслухавши доповідача, захисника ОСОБА_1, яка підтримала касаційну скаргу, прокурора, який вважав, що касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_10 підлягають частковому задоволенню, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги засудженого та його захисника підлягають частковому задоволенню за таких підстав.

Висновок суду щодо винності засудженого ОСОБА_2 у вчиненні зазначених злочинних дій, вчинених ним за обставин викладених у вироку, доведений зібраними по справі доказами і такими доказами є показання потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_9

Потерпілий ОСОБА_5 підтвердив свої показання при проведенні очної ставки з ОСОБА_2, та детально розповів про обставини вчиненого щодо нього злочину саме ОСОБА_2

Потерпілий ОСОБА_10 при пред’явленні фотознімків для впізнання, вказав на ОСОБА_2, як на особу, яка вимагала у нього грошові кошти.

Показання потерпілого ОСОБА_10 та ОСОБА_3 підтверджуються висновками судово-медичних експертиз, згідно з якими ОСОБА_10 було заподіяно легкі тілесні ушкодження, які виникли від дії тупих предметів, якими можуть бути руки та (або) ноги. А згідно з висновками судово-медичної експертизи від 22 листопада 2005 року у ОСОБА_3 на голові, правому плечі та правому стегні, були виявлені рубці, які є слідами загоєння ран. Дані рани, після загоєння яких утворилися рубці, могли утворитися від ударів бейсбольною битою та ножем, про що зазначав потерпілий у своїх показаннях.

Крім того, в ході проведення відтворення обстановки і обставин події потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_9 підтвердили свої первинні показання, а ОСОБА_9 показав місце вчинення злочину, розташування ОСОБА_2 та ОСОБА_8 під час вчинення вбивства, а також показав, як засуджений тримав голову ОСОБА_8 при завданні ударів розбитою пляшкою в шию останнього.

Дані показання ОСОБА_9 узгоджуються з даним протоколу огляду місця вчинення злочину і характеру та локалізації виявлених у ОСОБА_8 при проведенні судово-медичної експертизи тілесних ушкоджень.

Згідно з висновками цієї експертизи у ОСОБА_8 виявлено множинні тілесні ушкодження у вигляді саден, колотих, колото-рублених, колото-різаних ран в області голови, шиї, тулуба, кінцівок.

Смерть ОСОБА_8 настала від різано-рваної рани шиї з пошкодженням хрящевої гортані та загальної сонної артерії справа, що спричинило масивну крововтрату.

Також, вина ОСОБА_2 у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_8 підтверджується написаною ним власноручно явкою з повинною, згідно якої прибувши разом з ОСОБА_9 і ОСОБА_8 в район нового пляжу у м. Євпаторії він почав вимагати від останнього інформацію про місцезнаходження ОСОБА_7, проте, отримавши від нього відмову він побив його, після чого завдав декілька ударів розбитою горловиною скляної пляшки в шию ОСОБА_8 і таким чином скоїв умисне вбивство потерпілого.

Що стосується доводів засудженого і його захисника про те, що під час досудового слідства до ОСОБА_2 застосовувались незаконні методи дізнання і явку з повинною він написав під фізичним і моральним тиском працівників слідства, то вони є безпідставними і спростовуються матеріалами справи.

Під час досудового слідства та і під час судового розгляду, вказані факти були ретельним чином перевірені і не знайшли свого підтвердження, про що свідчить постанова ст. слідчого Сакської міжрайонної прокуратури від 25 квітня 2006 року про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівника міліції ОСОБА_11 у зв’язку з відсутністю в його діях ознак злочинів, передбачених ст.ст. 106, 107, 166 КК України 1960 р.; постанова старшого прокурора прокуратури АР Крим від 25 липня 2008 року про відмову в порушенні кримінальної справи відносно працівників УБОЗ ГУ МВС України в АР Крим у зв’язку з відсутністю в їх діях ознак злочинів, передбачених ст. ст. 365, 373 КК України та постанова прокурора прокуратури АР Крим від 22 серпня 2008 року про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників УБОЗ ГУ МВС України в АР Крим та слідчого прокуратури у зв’язку з відсутністю в їх діях ознак злочинів, передбачених ст. ст. 365, 373 КК України (т.3, а.с. 169-170, т.6, а.с. 214-215, 280-281).

Судом першої інстанції в судовому засіданні були допитані всі особи по справі, свідчення яких мали істотне значення для правильного вирішення справи, повно досліджено всі зібрані під час досудового та судового слідства докази, всім їм дана оцінка, а тому доводи, викладені у скаргах засудженого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_1 про однобічність та неповноту досудового та судового слідства необгрунтовані.

Також, є голослівними твердження захисника ОСОБА_1 про те, що суду у відповідності до ч.3 ст. 42 КК України 1960 р. при призначенні покарання ОСОБА_2 необхідно було зарахувати 6 років позбавлення волі, які він вже відбув за попередніми вироками.

Як убачається із матеріалів справи, хоча ОСОБА_2 і вчинив злочини за які його засуджено даним вироком у 1996 році, тобто до постановлення двох попередніх вироків щодо нього, суд правильно не застосував при призначенні йому остаточного покарання ч.3 ст. 42 КК України 1960 р. з огляду на відбуття засудженим покарання за попередніми вироками.

Враховуючи, що Кримінальним кодексом України (2341-14) передбачено принцип індивідуалізації покарання, згідно з яким винній особі призначається покарання за кожний злочин окремо, зарахування відбутого покарання за інші злочини не допускається.

Разом з тим, відповідно до п. 18 прикінцевих та перехідних положень КК України (2341-14) 2001 р. при вирішенні питання про віднесення злочинів, передбачених КК України 1960 (2001-05) р., які були вчинені до набрання чинності цим Кодексом, до злочинів невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких слід керуватися ст. 12 цього Кодексу, якщо це пом’якшує кримінальну відповідальність осіб, які вчинили злочини до набрання чинності цим Кодексом.

Як убачається із матеріалів справи злочин, передбачений ч.2 ст. 142 КК України 1960 р., ОСОБА_2 було вчинено у 1996 році.

Санкцією ч.2 ст. 142 КК України 1960 р. було передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна. Тобто, згідно з Кримінальним кодексом України 1960 (2001-05) р. розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, було віднесено до особливо тяжких злочинів.

Проте, 1 вересня 2001 року набрав чинності діючий Кримінальний кодекс України (2341-14) , згідно з яким, розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, має кваліфікуватися за ч.2 ст. 187 КК України, санкцією якої передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років із конфіскацією майна. Таким чином відповідно до вимог ст. 12 КК України цей злочин є тяжким.

Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло, зокрема, десять років у разі вчинення тяжкого злочину.

Враховуючи, що з дня вчинення ОСОБА_2 злочинів, передбачених ч.2 ст. 142 КК України 1960 р. і на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції минуло більше десяти років, то у відповідності до вищевказаної норми закону ОСОБА_2 необхідно звільнити від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності і відповідно у цій частині задовольнити касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_1

Крім того, як убачається із матеріалів справи 20 грудня 1998 року за підозрою у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_8 в порядку ст. 115 КПК України ОСОБА_2 було затримано (т.4, а.с. 157), а постановами слідчого прокуратури м. Євпаторії від 19 лютого 1999 року на підставі п.2 ч.2 ст. 6, ст. 213 КПК України кримінальну справу щодо ОСОБА_2 за ст. 94 КК України 1960 р. закрито і скасовано запобіжний захід у виді взяття під варту (т.4, а.с. 245).

Зазначена обставина залишилась поза увагою місцевого суду і строк перебування ОСОБА_2 під вартою у зазначений строк не було враховано при постановленні вироку.

На вказану обставину не звернув уваги й суд апеляційної інстанції, а тому колегія суддів вважає за можливе усунути вказані недоліки допущені судами першої та апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 3 листопада 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 січня 2009 року щодо ОСОБА_2 – змінити.

На підставі п.4 ч.1 ст. 49 КК України ОСОБА_2 звільнити від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 142 КК України 1960 р. у зв’язку із закінченням строків давності і справу в цій частині закрити.

Вважати засудженим ОСОБА_2 за ст. 94 КК України 1960 р. на 10 років позбавлення волі.

Зарахувати в строк відбування покарання ОСОБА_2 час його знаходження під вартою у період з 20 грудня 1998 року по 19 лютого 1999 року.