Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 20 жовтня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою з доповненнями до неї засудженого ОСОБА_1. на вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 8 грудня 2008 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Київської області від 25 березня 2009 року,

зазначеним вироком

ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

раніше судимого:

- 01.10.1990 року за ч.2 ст. 188 КК України на

4 роки позбавлення волі;

- 25.09.1998 року за ч.3 ст. 117 КК України на

4 роки позбавлення волі;

- 21.07.2004 року за ч.1 ст. 286 КК України на 2 роки позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,

- засуджено за ч.2 ст. 152 КК України на 6 років позбавлення волі.

Постановлено цивільний позов потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_1 на відшкодування витрат потерпілих по оплаті послуг адвоката - по 500 грн. кожній та на відшкодування їм моральної шкоди – по 25000 грн. кожній.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів за таких обставин.

27.08.2007 року, близько 9 год. 30 хв., ОСОБА_1, керуючи автомобілем марки "Фіат Крома", що належав ОСОБА_4., проїжджаючи по вул.Декабристів м. Василькова Київської області, зупинився біля автобусної зупинки "Лікарня", на якій стояла потерпіла ОСОБА_2., та запропонував останній підвезти її до м. Києва, на що вона погодилася. Продовживши рух по вул. Декабристів м. Василькова, ОСОБА_1 з'їхав з дороги в поле, де, застосувавши фізичне насильство та погрози його застосування, в автомобілі зґвалтував потерпілу.

09.09.2007 року, близько 14 год. 00 хв., ОСОБА_1, керуючи цим же автомобілем і проїжджаючи по вул. Декабристів м. Василькова Київської області, зупинився біля автобусної зупинки "Військове містечко", на якій стояла потерпіла ОСОБА_3, та запропонував останній підвезти її до м. Києва, на що вона погодилася. Рухаючись в напрямку м. Києва, ОСОБА_1 запропонував ОСОБА_3 вступити з ним у статеві зносини, на що остання відмовилася. Тоді ОСОБА_1 з'їхав з дороги в поле поблизу с. Крушинка Васильківського району Київської області, де, зупинивши автомобіль і застосувавши фізичне насильство, в салоні автомобіля зґвалтував потерпілу.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25 березня 2009 року вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 8 грудня 2008 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

У касаційній скарзі та доповненні до неї ОСОБА_1 стверджує про фальсифікацію щодо нього матеріалів кримінальної справи, незаконність його засудження за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 152 КК України. Зазначає про неповноту та однобічність досудового слідства та судового розгляду справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення місцевим судом вимог ст.ст. 323, 324, 299 КПК України. Просить судові рішення щодо нього скасувати та винести виправдувальний вирок.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги з доповненнями до неї, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 398 КПК України вироки місцевих судів не підлягають перегляду у касаційному порядку з підстав невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи.

Як убачається з матеріалів справи, висновки судів про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 152 КК України, за обставин, встановлених місцевим судом, ґрунтуються на достатніх і допустимих доказах, котрі ретельно досліджені у судовому засіданні, і яким судом надана належна оцінка.

Доводи ОСОБА_1 про незаконність його засудження за ч.2 ст. 152 КК України є необґрунтованими та спростовані дослідженими судом доказами, зокрема, показаннями потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які давали детальні пояснення про час, місце й обставини вчинених щодо них злочинів, зазначаючи прикмети злочинця, у тому числі шрам на руці, які співпали з прикметами ОСОБА_1; показаннями ОСОБА_2 про те, що вона через деякий час після вчиненого щодо неї злочину побачила злочинця на тому ж автомобілі в м. Василькові, упізнала його, записала номер автомобіля і повідомила про це міліцію, після чого ОСОБА_1 було затримано; даними протоколу впізнання ОСОБА_1 потерпілою ОСОБА_3; даними про впізнання автомобіля потерпілими і про вилучення з нього рушника, на який вказувала потерпіла ОСОБА_3 як на той, яким користувався під час зґвалтування злочинець; висновками судової медико-біологічної експертизи про виявлення на рушнику серед інших слідів і сперми, в якій встановлено генетичні ознаки крові ОСОБА_1; даними судово-медичних експертиз, у тому числі й комісійної, та показаннями експерта ОСОБА_5., за якими не виключалась здатність ОСОБА_1 до статевих зносин з потерпілими, незважаючи на наявні у нього на час обстеження в цій сфері вади, та іншими наведеними у вироку доказами.

У колегії суддів немає підстав не довіряти показанням потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в яких вони викривали ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, оскільки їх показання узгоджувались між собою та іншими доказами, зібраними по справі.

Підстав вважати, що матеріали кримінальної справи були сфальсифікованими, а потерпілі обмовили ОСОБА_1, немає.

Твердження ОСОБА_1 про те, що судом не були враховані показання свідків ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8. про те, що в дні зґвалтувань він знаходився на робочому місці, безпідставні, оскільки зазначені свідки не заперечували, що ОСОБА_1 самостійно користувався автомобілем, міг виїжджати на ньому на деякий час за продуктами харчування, можливо й до м. Василькова. Ці показання суд оцінив у сукупності з іншими доказами по справі, обґрунтовано визнавши, що вони не спростовували показань потерпілих.

Вирок суду першої інстанції є мотивованим і постановлений відповідно до вимог ст.ст. 323, 324, 334 КПК України.

Істотних порушень кримінально-процесуального законодавства, які були б безумовною підставою для скасування чи зміни судових рішень, по справі не встановлено.

Посилання засудженого ОСОБА_1 на те, що місцевим судом під час судового слідства не було визначено обсяг доказів, які підлягали дослідженню по справі, чим порушено вимоги ст. 299 КПК України, – безпідставні, оскільки, як убачається з протоколу судового засідання судом першої інстанції було визначено обсяг та порядок дослідження доказів по справі, проти якого ніхто з учасників процесу, в тому числі й ОСОБА_1, не заперечував (т.2 а.с.132).

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1. під розписку вручалась копія вироку та на адресу СІЗО №13 Київської області йому надсилалась копія ухвали Апеляційного суду Київської області від 25.03.2009 року, а тому є безпідставними посилання засудженого на те, що зазначені документи йому не направлялись.

Покарання ОСОБА_1. обрано відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, даних про особу засудженого, обтяжуючої покарання обставини, відсутності пом’якшуючих покарання обставин.

Цивільні позови по справі розглянуті відповідно до вимог цивільного та кримінально-процесуального законодавства.

Перегляд справи в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінально-процесуального закону. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Що стосується клопотання ОСОБА_1 про його виклик для дачі пояснень у суд касаційної інстанції, то за змістом ст. 391 КПК України обов’язкової участі засудженого, який утримується під вартою, в судовому засіданні касаційного суду при перевірці судових рішень, зазначених у ч.2 ст. 383 КПК України, діюче кримінально-процесуальне законодавство не передбачає, і необхідності у його виклику колегія суддів не вбачає.

З огляду на викладене, підстав для задоволення касаційної скарги засудженого не вбачається, а тому немає й підстав для призначення справи до розгляду в суді касаційної інстанції з повідомленням осіб, визначених ст. 384 КПК України.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

відмовити засудженому ОСОБА_1 у задоволенні його касаційної скарги.