Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 20 жовтня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на судові рішення щодо ОСОБА_1

встановила :

вироком Ленінського районного суду м. Донецька від 25 грудня 2008 року

ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

уродженця та мешканця м. Донецька,

не судимого в силу ч.3 ст. 88 КК України,

- за ч.2 ст. 190 КК України на 3 роки позбавлення волі;

- за ч.1 ст. 366 КК України на 3 роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій, строком на 3 роки і на підставі п.2 ч.1 ст. 49 КК України звільненого від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366 КК України у зв’язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

За вироком суду ОСОБА_1. засуджено за вчинення шахрайства за таких обставин.

Приблизно в березні 2004 року у ОСОБА_1. виник умисел на заволодіння шляхом обману грошовими коштами, належними Ленінському відділенню № 6111 ВАТ "Державний ощадний банк України" м. Донецька.

З цією метою ОСОБА_1. вступив у попередню змову на це з невстановленою особою, отримавши від неї інформацію щодо умов отримання споживчого кредиту під начебто купівлю меблів, та домовився зі знайомим ОСОБА_2., що той виступить поручителем при оформленні кредиту, не повідомивши останнього про свій намір отримати кредитні кошти і не повертати їх.

З цією метою ОСОБА_1., будучи службовою особою – директором підприємства "КіС", в офісі по вул. Аравійська, 4 Ленінського району м.Донецька, на старому бланку довідок про місце роботи і доходи, на яких стояла печатка ВКПП "КіС" старого зразка, що була втрачена ще в 2000-2001 роках і вже не використовувалася, склав довідку на своє ім'я, в яку вніс неправдиві відомості про свою посаду, вказавши, що він є менеджером ВКПП "КіС", а також неправдиві відомості про заробітну плату, зазначивши, що вона становила за грудень 2003 року -780 грн., за січень 2004 року – 690 грн., за лютий 2004 року – 720 грн. у той час, як фактична його середньомісячна заробітна плата складала в зазначений період 185 грн. на місяць. Також у довідці він вказав директором підприємства ОСОБА_4 що не відповідало дійсності, та завірив вказаний документ підписом від імені ОСОБА_4 підробивши його.

Окрім того, ОСОБА_1. на такому ж бланку склав довідку про місце роботи та доходи ОСОБА_2, до якої вніс завідомо неправдиві відомості про те, що останній працював водієм ВКПП "КіС" і його заробітна плата в період з грудня 2003 року по лютий 2004 року становила по 600 грн. щомісячно в той час, як фактично ОСОБА_2. не був працівником даного підприємства, а працював водієм КП ЖЕК №2 Ленінського району м.Донецька. Також в зазначеному документі ОСОБА_1. вказав директором підприємства "КіС" ОСОБА_4 та завірив вказаний документ підписом від імені ОСОБА_4 підробивши його.

Після цього ОСОБА_1., маючи домовленість на реалізацію свого умислу з невстановленою особою, яка мала відношення до ПП "Атлант", розуміючи, що без відповідних документів банківська установа не видасть на його ім'я кредит, отримав від невстановленої особи рахунок б/н від 22.03.2004 року на оплату комплекту м'яких меблів і комплекту меблів для передпокою на суму 5650 грн. і фіскальний чек від 25.03.2004 року про начебто внесення до каси даного підприємства передоплати в розмірі 10% від вартості меблів, а саме в сумі 565 грн., які належало надати банківській установі для отримання кредиту.

26 березня 2004 року ОСОБА_1. разом із ОСОБА_2., прибувши до Ленінського відділення № 6111 ТОВ "Державний ощадний банк України" по пр. Ленінський, 120 Ленінського району м. Донецька, надав банку у пакеті документів раніше складені ним фіктивні довідки про займану посаду та доходи на своє та ОСОБА_2 ім’я, рахунок на оплату меблів і фіскальний чек ПП "Атлант", внаслідок чого на підставі наданих документів між банком і ОСОБА_1. були укладені кредитний договір на видачу кредиту в сумі 5085 грн., договір застави на меблі та трьохсторонній договір між банком, ОСОБА_2. та ОСОБА_1. на забезпечення ОСОБА_2 кредитних зобов'язань ОСОБА_1..

У цей же день грошові кошти в сумі 5085 грн. були перераховані на розрахунковий рахунок ПП "Атлант".

Фактично ОСОБА_1. меблів не закупав і не мав такої мети, а, діючи за попередньою домовленістю з невстановленою особою, отримав від неї перераховані по договору кредиту і зняті нею з рахунку ПП "Атлант" грошові кошти в сумі 4840грн., якими ОСОБА_1. розпорядився на свій розсуд. Інші грошові кошти в сумі 245 грн. залишилися у невстановленої особи для оплати відсотка за касове обслуговування та як винагорода цієї особи.

Кредит, оформлений Ленінським відділенням №6111 ТОВ "Державний ощадний банк України" на його ім'я, ОСОБА_1. не погашав, не внісши жодного щомісячного внеску, чим спричинив шкоду Ленінському відділенню №6111 ТОВ "Державний ощадний банк України" на суму 5085 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 10 квітня 2009 року вирок щодо ОСОБА_1. залишено без зміни.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, просить судові рішення щодо ОСОБА_1. скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. При цьому вказує, що місцевий суд в одному й тому ж рішенні призначив засудженому за ч.1 ст. 366 КК України покарання і звільнив його від кримінальної відповідальності за цей злочин на підставі ст. 49 КК України, що є недопустимим. Також вважає, що місцевому суду належало постановити два окремих рішення - постанову про закриття кримінальної справи за ч.1 ст. 366 КК України зі звільненням ОСОБА_1. на підставі ст. 49 КК України від кримінальної відповідальності та обвинувальний вирок за ч.2 ст. 190 КК України.

Засуджений ОСОБА_1. надіслав заперечення на касаційне подання прокурора.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Правильність встановлення фактичних обставин справи, юридична кваліфікація дій ОСОБА_1. за ч.1 ст. 366, ч.2 ст. 190 КК України, правильність призначеного йому покарання за ч. 2 ст. 190 КК України та обґрунтованість звільнення його на підставі ст. 49 КК України від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366 КК України у зв’язку з закінченням строків давності у касаційному поданні не заперечуються.

Відповідно до вимог ст. 49 КК України, ст.ст. 7-1, 11-1 КПК України особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, якщо вона проти цього не заперечує.

Суд, дійшовши висновку, що діяння, в якому обвинувачувався ОСОБА_1., мало місце і містило склад злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України, та визнавши наявність передбачених ст. 49 КК України правових підстав для звільнення ОСОБА_1. від кримінальної відповідальності за вчинення цього діяння у зв’язку із закінченням строків давності, оскільки з моменту вчинення діяння до часу розгляду справи в суді пройшло більше 3 років, урахувавши думку ОСОБА_1 який в судовому засіданні просив про застосування ст. 49 КК України за обвинуваченням його за ч. 1 ст. 366 КК України, прийняв обґрунтоване рішення про звільнення ОСОБА_1. від кримінальної відповідальності, передбаченої ч.1 ст. 366 КК України, у зв’язку із закінченням строків давності.

Та обставина, що суд прийняв зазначене рішення у вироку після призначення ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 366 КК України, а не виніс у цій частині постанови про закриття кримінальної справи зі звільненням ОСОБА_1. від кримінальної відповідальності, не є безумовною підставою для скасування постановленого щодо ОСОБА_1. судового рішення з направленням справи на новий судовий розгляд.

Окрім того, твердження прокурора в касаційному поданні про незаконність ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_1. є безпідставним, оскільки цей же прокурор, беручи участь в апеляційному розгляді зазначеної справи, просив, обґрунтовуючи законність вироку місцевого суду, залишити його без зміни, і саме таке рішення прийняв суд апеляційної інстанції, умотивувавши його відповідно до вимог ст. 377 КПК України.

За таких обставин, не вбачаючи підстав для задоволення касаційного подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанцій, колегія суддів не знаходить і підстав для призначення справи до касаційного розгляду з викликом осіб, зазначених у ст. 384 КПК України.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

відмовити прокурору, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанцій, у задоволенні касаційного подання.