Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 13 жовтня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_1. та касаційним поданням заступника прокурора Полтавської області на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 22 квітня 2009 року .

Вироком Київського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2008 року

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

уродженця та мешканця м.Полтава,

військового пенсіонера,

раніше не судимого,

засуджено:

- за ч.1 ст. 162 КК України на 1 рік обмеження волі,

- за ч.2 ст. 342 КК України на 2 роки обмеження волі,

- за ч.1 ст. 343 КК України на 6 місяців арешту,

- за ч.2 ст. 350 КК України на 3 роки обмеження волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим йому визначено остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки.

Стягнуто з ОСОБА_2 моральну шкоду на користь потерпілих: ОСОБА_4.- 1000 грн., ОСОБА_1.- 5000 грн.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 15 лютого 2006 року, близько 18 год., будучи в стані алкогольного сп’яніння, без дозволу господарки через двері умисно незаконно проник до житла ОСОБА_3. у АДРЕСА_1.

Після цього ОСОБА_2, знаходячись у зазначеному будинку та усвідомлюючи, що дільничний інспектор міліції ОСОБА_4. та представник громадськості – заступник голови селищного комітету с.Рибці ОСОБА_1., який одночасно був працівником міліції, знаходяться при виконанні службових обов’язків щодо припинення незаконних дій ОСОБА_2 по відношенню до дружини ОСОБА_5. та її матері ОСОБА_6., учинив опір, який виразився в активній фізичній протидії здійсненню ОСОБА_4. своїх службових обов’язків та вплив на нього з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків працівника правоохоронного органу, пошкодивши останньому під час цих дій міліцейську форму, а також умисно завдав ОСОБА_1 два удари кулаком в обличчя, заподіявши легкі тілесні ушкодження у вигляді крововиливів та саден.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 22 квітня 2009 року вирок щодо ОСОБА_2 змінено. У частині засудження ОСОБА_2 за ч.1 ст. 343 КК України, ч.1 ст. 162 КК України вирок скасовано, а справу закрито на підставі п.2 ч.1 ст. 6 КПК України. У частині засудження ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 350 КК України його дії перекваліфіковано на ч.2 ст. 345 КК України та за цим законом призначено покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст. 342 та ч.2 ст. 345 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань, ОСОБА_2 визначено остаточне покарання - 2 роки і 6 місяців обмеження волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладенням обов’язків, передбачених п. 2 ч.1 ст. 76 КК України.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_1 ., посилаючись на неправильне застосування кримінального закону судом апеляційної інстанції, вважає помилковим рішення апеляційного суду про перекваліфікацію дій ОСОБА_2 з ч. 2 ст. 350 КК України на ч.2 ст. 345 КК України та про закриття справи щодо ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 162 КК України. Також не погоджується з пом’якшенням засудженому ОСОБА_2 покарання, вважаючи правильним покарання, обране йому місцевим судом. Просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

У касаційному поданні заступник прокурора Полтавської області, не оспорюючи доведеність винуватості ОСОБА_2 та, з урахуванням змін, внесених у вирок апеляційним судом, кваліфікацію його дій за ч.2 ст. 342, ч.2 ст. 345 КК України, а також правильність скасування апеляційним судом вироку і закриття справи щодо ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 343 КК України, вказує на безпідставне, на його думку, скасування апеляційним судом вироку суду першої інстанції в частині засудження ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 162 КК України. Також вважає, що апеляційний суд, звільнивши засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, призначив йому покарання, яке не відповідає тяжкості злочинів та особі засудженого внаслідок м’якості. Порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_2 з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги та касаційного подання, колегія суддів вважає, що вони задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Згідно зі ст. 395 КПК України касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення в тій частині, в якій воно оскаржено.

Ухвала апеляційного суду в частині перекваліфікації дій ОСОБА_2 з ч. 2 ст. 350 КК України на ч.2 ст. 345 КК України оскаржена потерпілим ОСОБА_1., який у касаційній скарзі не навів доводів на обґрунтування незаконності цього рішення. У той же час зазначене рішення апеляційного суду ґрунтується на наявних у справі і досліджених апеляційним судом у процесі судового слідства доказах, яким дана належна оцінка. Рішення апеляційного суду умотивовано відповідно до вимог ст. 377 КПК України.

З огляду на викладене, підстав вважати це рішення незаконним не встановлено.

Відповідно до вимог ст. 384 КПК України потерпілий має право оскаржувати судові рішення лише у частині, що стосується його інтересів.

Як видно зі справи, органами досудового слідства за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, потерпілою було визнано ОСОБА_3., а не ОСОБА_1., який визнаний потерпілим за іншим обвинуваченням ОСОБА_2 Тому ОСОБА_1. як особа, інтересів якої не стосувалося рішення суду, прийняте по обвинуваченню ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 162 КК України, не вправі оскаржувати це рішення.

Що стосується касаційного подання прокурора, в якому порушується питання про безпідставність скасування апеляційним судом вироку щодо ОСОБА_2 в частині його засудження за ч. 1 ст. 162 КК України із закриттям справи в цій частині, то воно задоволенню не підлягає з таких підстав.

Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що у діях засудженого ОСОБА_2 відсутній склад злочину, передбачений ч.1 ст. 162 КК України, внаслідок відсутності факту протиправності проникнення до житла подружжя ОСОБА_6 та об’єктивної і суб’єктивної сторони зазначеного злочину.

Як установлено під час судового слідства, ОСОБА_2 з сім’єю проживав у АДРЕСА_2 по сусідству з

подружжям ОСОБА_6, які мешкали по АДРЕСА_1 та їх сім’ї підтримували між собою дружні сусідські стосунки, враховуючи які, вони безперешкодно та без попередження заходили один до одного у гості. 15.02.2006 року ОСОБА_2, побачивши, що дружина, з якою він перебував у конфлікті, теща, ОСОБА_4., ОСОБА_1. та інші особи пішли до будинку ОСОБА_6, з метою розібратися в конфлікті зайшов за ними через двері, що не були зачиненими, і всі подальші події відбувалися в коридорі будинку ОСОБА_6 та на ганку.

Як видно із посвідченої службовими особами селищного комітету та виконкому райради заяви власника будинку ОСОБА_6. – чоловіка потерпілої ОСОБА_3., він не вважав дії ОСОБА_2 протиправним вторгненням в його житло, оскільки ОСОБА_2 в силу їх дружніх стосунків й раніше без стуку та попередження заходив до них, що йому не заборонялось (т.2 а.с. 158). Потерпіла ОСОБА_3. проти зазначеної заяви чоловіка не заперечувала.

З огляду на ці дані, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність в діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, і, навівши в ухвалі відповідні мотиви, прийняв обґрунтоване рішення про скасування вироку місцевого суду в цій частині та закриття справи щодо ОСОБА_2

Призначаючи ОСОБА_2 покарання, апеляційний суд урахував характер і ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, передбачених ч.2 ст. 342, ч.2 ст. 345 КК України, дані про особу засудженого, обставини, що пом’якшували та обтяжували покарання.

За характеристиками, наданими сільською радою с. Рибці, Гожулівською сільрадою та Київською райдержадміністрацією м. Полтави, засуджений характеризувався лише позитивно. ОСОБА_2 виховав 4 дітей, був пенсіонером Радянської армії, мав 6 нагород за відмінну службу, 15 років був головою селищного комітету, розкаявся у вчиненому, страждав рядом тяжких захворювань. Заподіяна потерпілим його діями шкода відшкодована.

За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано визнав можливим застосувати до ОСОБА_2 ст. 75 КК України та звільнити його від відбування призначеного йому покарання з випробуванням з іспитовим строком.

Такі характерологічні риси ОСОБА_2 як неврівноваженість, гарячкуватість, холеричний тип не можуть бути підставою для призначення йому більш суворого покарання.

Призначене апеляційним судом покарання ОСОБА_2 є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Істотних порушень апеляційним судом вимог кримінально-процесуального закону при перевірці справи в касаційному порядку не виявлено.

З огляду на викладене, не вбачаючи підстав для задоволення касаційної скарги потерпілого ОСОБА_1. та касаційного подання прокурора, колегія суддів не знаходить і підстав для призначення справи до касаційного розгляду з викликом осіб, вказаних у ст. 384 КПК України.

Керуючись ст. 394 ПК України, колегія суддів

відмовити у задоволенні касаційної скарги потерпілого ОСОБА_1. та касаційного подання першого заступника прокурора Полтавської області на ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 22 квітня 2009 року щодо ОСОБА_2