Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 8 жовтня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Луганської області, який затвердив обвинувальний висновок, на вирок апеляційного суду Луганської області від 24 червня 2009 року.

Цим вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, уродженця м. Серафимович Волгоградської області РФ, громадянина України, раніше неодноразово судимого: останній раз 30 березня 2001 року Станично-Луганським районним судом Луганської області за ч. 3 ст. 101 КК України 1960 року на 5 років 6 місяців позбавлення волі; звільненого 20 липня 2006 року за відбуттям покарання,-

засуджено за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК України на 12 років позбавлення волі; за ч. 4 ст. 152 КК України на 10 років позбавлення волі; за ч. 3 ст. 153 КК України на 9 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі строком на 12 років.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_3 30 000 гривень на відшкодування моральної шкоди; на користь потерпілого ОСОБА_2 1 332 гривні на відшкодування матеріальної шкоди; 563 гривні 16 копійок судових витрат за проведення товарознавчої та дактилоскопічної експертиз.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Порошина визнано винуватим та засуджено за те, що він 9 березня 2009 року близько 2 години, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння біля будинку АДРЕСА_1, за обставин, детально викладених у вироку, задовольнив свою статеву пристрасть неприродним способом з ОСОБА_4 із застосуванням фізичного насильства, що спричинило особливо тяжкі наслідки.

Після насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом у ОСОБА_1 виник умисел на зґвалтування ОСОБА_4., в процесі якого він вирішив вбити потерпілу. Із цією метою він почав набирати рукою жмені землі і наповнювати ними рот ОСОБА_4., доки остання, задихнувшись, не замовкла та перестала подавати ознаки життя. Закінчивши насильницький статевий акт та впевнившись у тому, що ОСОБА_5 мертва, ОСОБА_1 з місця вчинення злочину зник.

Смерть потерпілої ОСОБА_4. настала від механічної асфіксії.

У касаційному поданні прокурор, не заперечуючи доведеність винуватості ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій, порушує питання про скасування вироку суду з направленням справи на новий судовий розгляд у зв'язку з невідповідністю призначеного йому покарання тяжкості злочину та особі винного внаслідок м'якості. На обґрунтування своєї позиції посилається на те, що суд, призначаючи покарання, недостатньо врахував те, що ОСОБА_1 вчинив особливо тяжкий злочин, негативно характеризується за місцем проживання, не працює, раніше неодноразово судимий, останній раз за спричинення умисних тяжких тілесних ушкоджень своїй матері, від яких остання померла, і знову вчинив злочин проти життя та здоров’я особи.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні зазначених у вироку злочинних дій відповідає фактичним обставинам справи, по суті не оспорюється і підтверджений сукупністю доказів, зібраних у встановленому законом порядку, досліджених судом, яким дана належна оцінка. Ці докази детально викладені у вироку.

За встановлених судом фактичних обставин справи дії засудженого за п. 10 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 152, ч. 3 ст. 153 КК України кваліфіковані правильно.

Призначаючи засудженому покарання, апеляційний суд дотримав вимоги ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого, з яких убачається, що він раніше судимий, за місцем проживання характеризується задовільно, працював за наймом, та обставини, що обтяжують і пом'якшують покарання, зокрема, повне визнання вини, щире каяття та активне сприяння у розкритті злочину.

З огляду на викладене, суд призначив засудженому таке покарання, яке за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Підстав вважати призначене покарання явно несправедливим внаслідок м'якості, як про це ставиться питання у касаційному поданні, колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок, у справі не допущено.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Луганської області, який затвердив обвинувальний висновок, залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду Луганської області від 24 червня 2009 року щодо ОСОБА_1 – без зміни.