Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 06 жовтня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 листопада 2008 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Черкаської області від 24 лютого 2009 року щодо ОСОБА_1,

встановила:

зазначеною вище постановою щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше неодноразово судимого, останній раз 06.11.2006 року за ч.2 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі зі звільненням на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки з покладенням обов'язків, передбачених п.п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України,

- скасовано на підставі ч.2 ст. 78 КК України, ст.ст. 408-2, 411 КПК України, ч.2 ст. 166 КВК України звільнення його від відбування покарання з випробуванням, і ОСОБА_1 направлено в місця позбавлення волі для відбування призначеного йому за вироком Соснівського районного суду м.Черкаси від 06.11.2006 року покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

Як зазначено у постанові, ОСОБА_1 не виконав умови звільнення його від відбування покарання з випробуванням за вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 листопада 2006 року і в період встановленого йому дворічного іспитового строку 04 грудня 2006 року вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 309 КК України, а 13 серпня 2008 року вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173 КпАП України, за яке постановою судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 серпня 2008 року на нього було накладено адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту на строк 5 діб.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 24 лютого 2009 року постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 листопада 2008 року про скасування звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 стверджує, що він не порушував умови звільнення від відбування покарання, оскільки систематично з'являвся до органів кримінально-виконавчої інспекції на реєстрацію, до адміністративної відповідальності притягувався не систематично, а лише один раз. Зазначає, що проживав разом з батьками, які потребували його допомоги. Просить судові рішення про скасування його звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення в місця позбавлення волі скасувати.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.2 ст. 75 КК України суд звільняє засудженого від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

Згідно з ч.2 ст. 78 КК України суд направляє засудженого для відбування призначеного вироком суду покарання, якщо той не виконує покладені на нього при звільненні від відбування покарання з випробуванням обов'язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1, будучи засудженим за вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 06.11.2006 року за ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі і звільненим від відбування цього покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки, в період встановленого йому іспитового строку вчинив 04.12.2006 року новий злочин, передбачений ч.1 ст. 309 КК України, за який 19 березня 2007 року був звільнений від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК України тільки з огляду на те, що добровільно пройшов курс лікування від наркоманії, тобто з нереабілітуючих підстав, а 13.08.2008 року вчинив правопорушення, передбачене ст. 173 КпАП України, за яке на нього 14.08.2008 року було накладено адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту на 5 діб.

Ці дані, які ОСОБА_1 не оспорював у суді, свідчили про систематичне порушення ним встановлених у ч.2 ст. 75, ч.2 ст. 78 КК України умов звільнення його від відбування покарання з випробуванням та про його стійке небажання стати на шлях виправлення, що давало суду законні підстави для скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення засудженого для відбування призначеного вироком суду покарання.

Таким чином, судові рішення по справі ґрунтуються на вимогах закону і підстав для їх скасування не встановлено.

Те, що ОСОБА_1 проживав разом з батьками, які потребували його допомоги, позитивно характеризувався, регулярно з'являвся на реєстрацію в кримінально-виконавчу інспекцію і вчинив одне адміністративне правопорушення, не спростовувало встановлених судом обставин і висновків та не давало підстав вважати, що ОСОБА_1 дотримується умов і обов'язків, покладених на нього при звільненні від відбування покарання з випробуванням.

З огляду на викладене, відсутні підстави для задоволення касаційної скарги засудженого і призначення справи до касаційного розгляду з повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України.

Керуючись ст.ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

відмовити засудженому ОСОБА_1 у задоволенні його касаційної скарги.