Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України

у складі:

розглянувши у судовому засіданні в м. Києві 29 вересня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1. на вирок Апеляційного суду Черкаської області від 30 червня 2009 року щодо нього,

встановила:

зазначеним вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше судимого 11.12.2006 року за ч. 1 ст. 115 КК України на 11 років позбавлення волі,

засуджено за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України до довічного позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю цього вироку та вироку Богуславського районного суду Київської області від 11 грудня 2006 року, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.

Стягнуто зОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2. на відшкодування матеріальної шкоди 4674грн. 82 коп., моральної - 100000грн. та 1500 грн. витрат, пов'язаних з наданням юридичної допомоги.

Питання про речові докази вирішено в порядку, визначеному ст. 81 КПК України.

Згідно з вироком судуОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він, будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, відбуваючи покарання за цей злочин у Черкаській виправній колонії № 62, розташованій по вулиці Сурікова в м. Черкаси, знову вчинив умисне вбивство за таких обставин.

14 лютого 2009 року ОСОБА_1. на прохання засудженого ОСОБА_3. погодився допомогти йому встановити пірсинг на його статевий орган.

З цією метою вони 16 лютого 2009 року близько 8-ї години, порушуючи режим відбування покарання, усамітнилися в роздягальні цеху № 1 виробничої зони вказаної виправної колонії, де у ході підготовчих дій до встановлення пірсінгу між ними виникла сварка, під час якої уОСОБА_1 виник умисел вбити ОСОБА_3 з неприязні. Реалізуючи цей злочинний умисел, ОСОБА_1. умисно завдав ОСОБА_3. два удари ножем у живіт, внаслідок чого потерпілий помер на місці події.

За змістом касаційної скарги, засуджений ОСОБА_1. посилається на те, що вбивство ОСОБА_3. він учинив у стані сильного душевного хвилювання, викликаного тим, що останній висловився на його адресу в образливій та принизливій формі, до чого він не міг поставитися байдуже. Вважає, що суд не врахував ряд обставин, які пом'якшують покарання, та призначив йому надмірно суворе покарання. Просить вирок суду щодо нього скасувати.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора Ковтун Н.Я. про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винуватостіОСОБА_1 у вчиненні з особистих неприязних стосунків умисного вбивства ОСОБА_3. підтверджений сукупністю доказів, зібраних у встановленому законом порядку, ретельно досліджених у судовому засіданні та належно оцінених судом, і є правильним.

Так, ОСОБА_1. у судовому засіданні визнав, що саме він завдав два удари ножем у живіт ОСОБА_3., внаслідок чого той помер на місці події. Причиною таких дій засудженого було те, що потерпілий словесно його образив та в зухвалій формі відмовився вибачитися перед ним.

Під час досудового слідства ОСОБА_1. також послідовно стверджував, що він наносив удари ОСОБА_3. ножем у живіт під час їх сварки.

Як убачається з даних протоколу відтворення обстановки та обставин події, ОСОБА_1. у ході проведення цієї слідчої дії давав детальні показання про обставини вчиненого ним убивства ОСОБА_3., вказавши своє та потерпілого місце розташування в момент учинення злочину, місця, звідки він узяв ножа, яким завдав удари у живіт ОСОБА_3., та де потім залишив його.

Ці показанняОСОБА_1 об'єктивно підтверджені даними протоколу огляду місця події і виявлення на лаві роздягальні цеху № 1 виробничої зони Черкаської виправної колонії № 62 трупа ОСОБА_3. з ознаками насильницької смерті та даними, що містяться у висновку судово-медичної експертизи, згідно з якими тілесні ушкодження потерпілому могли бути заподіяні за вказаних ОСОБА_1 обставин.

За показаннями свідка ОСОБА_4., ОСОБА_1. особисто повідомив йому про те, що вбив ОСОБА_3 через те, що той образив його та відмовився вибачитися.

Зазначеним та іншим наведеним у вироку доказам суд дав належну оцінку й обґрунтовано визнав, що характер дійОСОБА_1 свідчив про наявність у нього прямого умислу на позбавлення життя потерпілого на ґрунті особистих неприязних стосунків з останнім.

Відповідно до встановлених у справі фактичних обставин суд правильно кваліфікував діїОСОБА_1 за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України як умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство.

Посилання у касаційній скарзі засудженого на те, що він учинив вбивство потерпілого у стані сильного душевного хвилювання, є неспроможними і спростовані наведеними у вироку доказами.

Так, за даними комплексної судової психолого-психіатричної експертизи ОСОБА_1. під час вчинення інкримінованого йому злочину не знаходився в стані фізіологічного афекту або в іншому вираженому емоційному стані, котрий міг би суттєво вплинути на його свідомість та поведінку.

Про це свідчать і встановлені судом фактичні обставини справи. Зокрема, те, що під час сварки з потерпілим ОСОБА_1. підтримував з ним продуктивне мовне спілкування, вимагаючи "забрати назад" образливі слова, а коли той цього не зробив, ОСОБА_1. взяв ножа і завдав ним два удари у живіт лежачому на лаві ОСОБА_3.

За таких обставин відсутні підстави ставити під сумнів зазначений висновок психолого-психіатричної експертизи, як про це наголошується у касаційній скарзі.

Разом з тим, при призначенні покарання засудженому за п.13 ч.2 ст. 115 КК України і за сукупністю вироків у виді довічного позбавлення волі суд допустив порушення вимог кримінального закону.

Відповідно до вимог ст.ст. 65, 66, 67 КК України і роз'яснень, що містяться в п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) суд повинен призначити засудженому покарання у межах санкції закону, за яким особу визнано винною, а у разі наявності в санкції більш м'якого покарання, ніж довічне позбавлення волі чи позбавлення волі на певний строк, обговорити питання про призначення більш м'якого покарання. При цьому суд повинен був враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та пом'якшуючі й обтяжуючі покарання обставини.

Однак суд, призначаючи засудженому покарання у виді довічного позбавлення волі, не врахував тих обставин, що ОСОБА_1. після вчинення злочину добровільно з'явився до адміністрації виправної колонії із зізнанням та у судовому засіданні розкаявся у вчиненому, що давало підстави для визнання цих обставин пом'якшуючими покарання. Окрім того, судом по справі не встановлено обставин, які б обтяжували покаранняОСОБА_1 За таких обставин призначене йому покарання у виді довічного позбавлення волі слід визнати невиправдано суворим.

У той же час, ураховуючи, що ОСОБА_1., будучи особою, судимою за вчинення особливо тяжкого злочину, під час відбування покарання знову вчинив особливо тяжкий злочин, колегія суддів вважає необхідним призначити йому за сукупністю вироків покарання у виді позбавлення волі на строк у межах, передбачених ч. 2 ст. 71 КК України.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1. задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Черкаської області від 30 червня 2009 року щодо ОСОБА_1 змінити: пом'якшити призначене йому за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України покарання до позбавлення волі на строк 15 (п'ятнадцять) років.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю цього вироку та вироку Богуславського районного суду Київської області від 11 грудня 2006 року шляхом часткового складання призначених покарань визначити ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 20 (двадцять) років.

У решті цей вирок залишити без зміни.