Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 24 вересня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Рівненської області на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 7 березня 2008 року і ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Рівненської області від 7 жовтня 2008 року щодо ОСОБА_1.

Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 7 березня 2008 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженця с. Бистричі Березнівського району Рівненської області, не судимого, -

засуджено за ч. 1 ст. 119 КК України на 4 роки обмеження волі та на підставі ст. 75 цього Кодексу звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки. Відповідно до ст. 76 КК України на нього покладено обов’язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи і повідомляти ці органи про зміну місця проживання.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілих ОСОБА_3. та ОСОБА_4. 14339,66 грн. майнової та 100.000 грн. моральної шкоди.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Рівненської області від 7 жовтня 2008 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

ОСОБА_1 визнано винуватим у вчинененні через необережність вбивства ОСОБА_2. за таких обставин. 28 жовтня 2007 року поблизу магазину "Людмила" у м. Рівному, він, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, під час сварки з ОСОБА_2., який також знаходився у стані алкогольного сп’яніння, наніс потерпілому з посередньою силою удар долонею в область голови зліва, від якого потерпілий зробивши декілька кроків упав з висоти власного зросту та, вдарившись потилицею об асфальтове покриття, отримав тілесні ушкодження у вигляді крововиливів під м’яку оболонку та речовину головного мозку з розплавленням речовини головного мозку, які призвели до його смерті.

У касаційному поданні заступник прокурора Рівненської області порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону і невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого внаслідок його м’якості та направлення справи на новий апеляційний розгляд. Він мотивує це тим, що суд при призначенні ОСОБА_1 покарання порушив вимоги закону і недостатньо врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину і дані про його особу, а також те, що він злочин вчинив у стані алкогольного сп’яніння. Апеляційний суд, не перевіривши належним чином вирок, зробив невірний висновок про його законність.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що подання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного у вироку злочину підтверджується доказами, дослідженими судом. Дії засудженого правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 119 КК України. Висновки суду в цій частині не оспорюються.

Доводи прокурора, наведені у касаційному поданні, про безпідставність призначення судом засудженому покарання у виді обмеження волі і про звільнення його від відбування покарання з випробуванням, не ґрунтуються на законі та матеріалах справи.

Відповідно до роз’яснень, що містяться у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) ( з наступними змінами), коли санкція закону, за яким особу визнано винною, нарівні з позбавленням волі на певний строк передбачає більш м’які види покарання, при постановленні вироку потрібно обговорювати питання про призначення покарання, не пов’язаного з позбавленням волі. У разі обрання покарання у виді позбавлення волі це рішення повинно бути вмотивовано у вироку.

Санкцією ч. 1 ст. 119 КК України передбачено покарання у виді обмеження волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду і міри покарання ОСОБА_1 та призначаючи йому покарання у виді обмеження волі і звільняючи його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, суд, як вбачається із вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, обтяжуючу покарання обставину (злочин вчинив у стані алкогольного сп’яніння), а також пом’якшуючі покарання обставини, а саме: щире каяття, з’явлення із зізнанням, позитивну характеристику, наявність на утриманні 2 малолітніх дітей, те, що до кримінальної відповідальності він притягується уперше, а також поведінку потерпілого, яка призвела до суперечки між ним та засудженим.

Наведені дані про особу ОСОБА_1 наявність ряду обставин, які пом’якшують покарання, дали суду підстави дійти висновку про можливість звільнення засудженого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням.

Таким чином суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання, вимог статей 65–67 КК України (2341-14) не порушив. Призначене ОСОБА_1 покарання є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Істотних порушень вимог кримінального чи кримінально-процесуального закону, які давали б підстави для скасування судових рішень, не встановлено.

На підставі наведеного та керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України

Касаційне подання заступника прокурора Рівненської області у справі щодо ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Судді: