Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м.Києві 24 вересня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 який діє в інтересах ОСОБА_3, на ухвалу апеляційного суду м.Києва від 12 листопада 2008 року, постановлену у справі за скаргою ОСОБА_4 на постанову про закриття кримінальної справи,

постановою Печерського районного суду м.Києва від 15 вересня 2008 року задоволено скаргу ОСОБА_3 на постанову ст.слідчого Генеральної прокуратури України від 28 липня 2008 року про закриття кримінальної справи (що була виділена з кримінальної справи №5999036 про злочини, вчинені до 28 серпня 1999 року). Справу направлено до Генеральної прокуратури України для проведення додаткового розслідування.

Ухвалою апеляційного суду м.Києва від 12 листопада 2008 року названу постанову суду скасовано. Скаргу ОСОБА_3 на постанову про закриття кримінальної справи від 28 липня 2008 року залишено без задоволення.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу на новий апеляційний розгляд розгляд. Посилається на порушення апеляційним судом вимог кримінально-процесуального закону, однобічність і неповноту, допущені при розгляді справи.

Заслухавши доповідь судді Шевченко Т.В., пояснення захисників ОСОБА_1 і ОСОБА_2, які просили задовольнити касаційну скаргу, думку прокурора ОСОБА_5, який просив залишити касаційну скаргу без задоволення, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду зміні з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, і застосовуються у порядку, передбаченому Законом України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 (1906-15) року. Статтею 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 року, ратифікованої Верховною Радою України згідно із Законом України від 16 січня 1998 року №43/98 ВР (43/98-ВР) , передбачено, що видана особа не може переслідуватися, засуджуватися або затримуватися з метою виконання вироку чи постанови про утримання під вартою ні за яке правопорушення, вчинене до її видачі, крім правопорушення, за яке вона була видана.

З матеріалів кримінальної справи видно, що на звернення з додатковим клопотанням про надання дозволу на притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 по кримінальній справі №051200400053, Республікою Угорщина було прийнято рішення про відмову у задоволенні цього клопотання у зв’язку з порушенням статті 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників (т.78 а.с.276-277).

Як убачається з постанови суду першої інстанції, він прийшов до висновку про необхідність скасування постанови слідчого, оскільки в ній не були вказані підстави для закриття справи та не виконані в повному обсязі вказівки судів. Однак, при цьому суд не врахував вимог ст. 5 КПК України про недопустимість притягнення особи як обвинуваченого інакше, ніж на підставах і в порядку, встановлених законом, а отже в даній конкретній справі переслідування особи, щодо якої відмовлено у притягненні до кримінальної відповідальності за злочини, вчинені до екстрадиції, є неможливим.

Таким чином, рішення апеляційного суду про скасування постанови суду першої інстанції, якою скасовано постанову про закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_3, за злочини, вчинені до 28 серпня 1999 року, є обґрунтованим.

Істотних порушень кримінально-процесуального законодавства, які б були безумовною підставою для скасування ухвали апеляційного суду у даній справі не встановлено.

Керуючись ст.ст. 394–396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

відмовити у задоволенні касаційної скарги.