Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 17 вересня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 3 липня 2008 року.

Цим вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, судимого: 1) вироком Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 20 червня 1994 року за ч.3 ст. 81, ч.3 ст. 140, ч.3 ст. 141, ст. 208, ч.3 ст. 222 КК України на сім років позбавлення волі; 2) вироком Центрального районного суду м. Сімферополя від 10 липня 2000 року за ч.3 ст. 117, ч.1 ст. 142 КК України на сім років позбавлення волі,

засуджено за ч.2 ст. 186 КК України на чотири роки позбавлення волі.

В апеляційному порядку справа не переглядалася.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 17 листопада 2007 року приблизно о 18 год. 30 хв. біля будинку № 40 по вул. Партизанській у м. Алушта повторно, застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя і здоров'я потерпілої, взявши ОСОБА_2 за шию та закриваючи їй рукою рот, відкрито заволодів її майном на загальну суму 3078 грн.

За змістом касаційної скарги засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення вимог кримінально - процесуального закону під час досудового слідства, а судом вимог ч.3 ст. 299 КПК України, а також суворість призначеного покарання, просить змінити вирок та пом'якшити покарання.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів уважає, що вона не підлягає задоволенню.

Суд правильно встановив фактичні обставини справи, дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину та правильно кваліфікував його дій за ч.2 ст. 186 КК України.

Такий висновок ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку та перевірених судом за згодою учасників судового розгляду в порядку ч.3 ст. 299 КПК України доказах, в тому числі показаннях ОСОБА_1, який в судовому засіданні не оспорював фактичні обставини справи й визнав, що, застосовуючи до ОСОБА_2 насильство, яке не є небезпечним для її життя і здоров'я, відкрито заволодів її мобільним телефоном та золотими прикрасами.

Не оспорює винуватість та правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 і у касаційній скарзі.

При призначенні ОСОБА_1 покарання суд згідно з вимогами ст. 65 КК України врахував тяжкість вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, особу винного, який за місцем проживання характеризується посередньо, неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, проте на шлях виправлення не став і невдовзі після звільнення з місць позбавлення волі знову вчинив злочин. Окрім того, судом визнано щире каяття ОСОБА_1 обставиною, що пом'якшує покарання. На підставі наведеного суд обґрунтовано призначив засудженому покарання в мінімальних межах санкції статті, за якою його засудив, а тому посилання у касаційній скарзі на суворість призначеного покарання є неспроможними.

При перевірці справи істотних порушень вимог кримінально - процесуального закону, які є підставою для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.

Зокрема, необґрунтованими є доводи ОСОБА_1 про порушення його права на захист.

В матеріалах кримінальної справи є дані про те, що перед першим допитом як підозрюваного ОСОБА_1 роз'яснювалися передбачені законом права, в тому числі й право мати захисника, однак він відмовився від його участі, зазначивши про це в протоколі про відмову від захисника. В подальшому захисник брав участь на досудовому слідстві, в присутності якого ОСОБА_1 пред'являлося обвинувачення, а також відповідно до вимог ст. 140 КПК України роз'яснювалася суть пред'явленого обвинувачення, вручалася копія постанови про притягнення як обвинуваченого.

При розгляді справи у суді ОСОБА_1 заявив відмову від участі захисника. Оскільки передбачених ст. 45 КПК України обставин, які б свідчили про необхідність обов'язкової участі захисника у справі не встановлено, суд, розглянувши справу без захисника, порушень права підсудного на захист не допустив.

Безпідставними є і доводи ОСОБА_1 про порушення вимог ст. 299 КПК України.

Як убачається з протоколу судового засідання, під час обговорення питання про порядок дослідження доказів, підсудний ОСОБА_1 заявив клопотання про дослідження доказів у порядку, передбаченому ч.3 ст. 299 КПК України. Враховуючи, що проти цього не заперечували інші учасники судового розгляду, суд, роз'яснивши наслідки такого порядку дослідження доказів та переконавшись у правильності розуміння учасниками процесу змісту цих обставин, постановив досліджувати докази відповідно до ч.3 ст. 299 КПК України.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів, -

відмовити у задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_1