Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 15 вересня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Харківської області від 24 квітня 2009 року,

цією ухвалою кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_1 за пунктами 4, 13 ч. 2 ст. 115 КК України направлено прокурору Харківської області для проведення додаткового розслідування.

Згідно з обвинувальним висновком ОСОБА_1. вчинив злочин за таких обставин.

У ніч з 28 на 29 червня 2007 року ОСОБА_1., будучи стані алкогольного сп’яніння, біля будинку АДРЕСА_1 зустрів ОСОБА_2. й на ґрунті особистих неприязних відносин став з ним сваритися, а потім як особа, яка раніше була судима за умисне вбивство, вирішив його убити. З тією метою він спочатку вдарив його кулаком в обличчя, а тоді пляшкою з-під пива завдав більш ніж 40 ударів по голові та інших частинах тіла. Від завданих ударів у пляшки відбилося дно й залишилося горлечко з гострими краями. Усвідомлюючи, що цими діями спричинятиме потерпілому біль та особливі страждання, ОСОБА_1. завдав гострими крами пляшки ще більш ніж 70 ударів по голові, тулубу та іншим частинам тіла. Удари завдавав доти, поки ОСОБА_2. не перестав подавати ознак життя. Потім перемістив тіло у провулок Матросова й скинув його з обриву.

Смерть ОСОБА_2. настала внаслідок заподіяння колото-різаних ран шиї, які призвели до ушкодження великих кровоносних судин та великої крововтрати.

В ухвалі про направлення справи на додаткове розслідування суд вказав, що всупереч вимогам ст. 22 КПК України органи досудового слідства повно, всебічно та об’єктивно не з’ясували всі обставини вбивства ОСОБА_2., належно не обґрунтували участь ОСОБА_1 у цьому злочині, не усунули суперечностей між доказами та порушили право обвинуваченого на захист. Вважає допущені прогалини досудового слідства істотними й такими, що не можуть бути усунуті в умовах судового розгляду справи.

У касаційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1., не заперечуючи правильності рішення про направлення справи на додаткове розслідування, разом з тим, як можна зрозуміти зі змісту скарги та доповнень до неї, звертає увагу, що зібрані у справі докази, у тому числі й проаналізовані в ухвалі суду, є сфальшованими й суперечливими, на яких не може базуватися обвинувачення. Вважає, що у справі немає доказів його винності у вбивстві, а отже й підстав тримати в місцях тимчасового ув’язнення. У зв’язку з цим просить змінити ухвалу та звільнити його з-під варти.

Заслухавши доповідача, думку прокурора Брянцева В.Л. про залишення ухвали без зміни та про безпідставність доводів касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що ця скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до положень ст. 281 КПК України суд вправі повернути справу на додаткове розслідування у разі, якщо органи досудового слідства неповно або неправильно розслідували справу, внаслідок чого не встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи і не можуть бути усунуті в судовому засіданні, або допустили істотну суперечність між зібраними у справі доказами. Зі змісту тієї ж статті випливає, що до усунення прогалин досудового слідства суд позбавлений можливості давати оцінку зібраним у справі доказам на предмет їх достовірності чи допустимості, а також оцінювати правомірність порядку їх отримання.

Частково дотримуючись вимог зазначеної норми закону, суд правильно вказав, що органи досудового слідства в ряді процесуальних правозастосовних документах послалися на суперечливі дані про час виявлення трупа й час настання смерті ОСОБА_2. На підтвердження своїх висновків покликалися на обставини, джерела походження яких були або відсутні, або не узгоджувалися між собою.

Аналогічного характеру прогалини допущено й при встановленні місця злочину. В ухвалі слушно акцентовано увагу на тому, що після повідомлення про злочин органи досудового слідства стали оглядати територію біля одного із будинків поселення, де трупа не було, й яке, крім того, знаходилося на значній відстані від місця його фактичного виявлення. Правильним є посилання на необхідність з’ясування та усунення розбіжностей між даними виявлення слідів крові, уламків битого скла біля одного із будинків, де, згідно з матеріалами справи, злочин не скоювався, і відсутністю цих слідів у місці, яке слідство визнало місцем скоєння злочину. Подібна неповнота простежується й стосовно обставин переміщення тіла від місця вбивства до місця його виявлення, виявлення тіла без одягу, а одягу без слідів крові.

Поверхово були досліджені обставини походження залишків ґрунту на тілі потерпілого, а також крові на його одязі. Не з’ясовано й не усунуто суперечностей про те, що виявлені на трупові сліди ґрунту походять не з того місця, де, згідно з обвинуваченням, було скоєно злочин.

Обґрунтованими є твердження суду про те, що органи досудового слідства всебічно не дослідили й не дали відповіді на питання, чому на одязі обвинуваченого та місці злочину не виявлено плям крові потерпілого, які б мали там бути, якщо врахувати, що спосіб скоєння вбивства пов’язаний із рясним виділенням крові. Крім того, не вилучили та не дослідили всі предмети одягу, в який ОСОБА_1., за показаннями свідка ОСОБА_3., був одягнутий у день злочину.

Не викликають сумнівів й правильність висновків суду про те, що під час досудового слідства не були перевірені наявні у справі дані, зокрема, показання свідків ОСОБА_4., ОСОБА_5., про можливу причетність до вбивства інших осіб. У контексті сказаного, слушними є посилання суду й на те, що в ході розслідування справи не було спростовано алібі обвинуваченого про його перебування в момент злочину в іншому місці.

Оскільки причини та мотив злочину можуть бути встановлені, серед іншого, із відомостей про особу потерпілого і характеру його стосунків з обвинуваченим, суд правильно вказав, що органи досудового слідства до кінця не з’ясували дані про особу ОСОБА_2.

Зі справи відомо, що органи досудового слідства володіли інформацією про попередню судимість ОСОБА_1 за умисне вбивство. Ця інформація в поєднані з підозрою у скоєнні аналогічного злочину проти життя ОСОБА_2., зобов’язувала їх з моменту затримання обвинуваченого визначити його процесуальне становище й відповідно до цього забезпечити право мати захисника, як особі, що підозрюється у злочині, санкція закону, за якою це діяння кваліфікується, передбачає довічне позбавлення волі. Проте, як правильно зазначив суд, цього не було зроблено.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд дійшов обґрунтованого висновку, що без з’ясування перерахованих обставин однозначно неможливо визначитися про участь обвинуваченого у злочині. Додаткове розслідування наведених обставин дасть можливість встановити правову природу зібраних у справі доказів, у тому числі, чи не містять вони ознак фальшування.

Обставини, які потрібно дослідити, мають комплексний характер; вони взаємозв’язані й взаємозалежні. Їх з’ясування потребує аналітичних, оперативних, специфічних, почасти ситуативних і невідкладних заходів та рішень, які можливо реалізувати тільки в умовах досудового слідства. Тому суд прийняв правильне рішення про направлення справи для проведення додаткового розслідування.

Заявлене ОСОБА_1. клопотання про зміну запобіжного заходу із взяття під варту на підписку про невиїзд задоволенню не підлягає у зв’язку з відсутністю для цього підстав. Обраний запобіжний захід, який суд залишив без зміни, відповідає даним про особу обвинуваченого, обставинам, що враховується при вирішенні питання про запобіжний захід, та тяжкості злочину, поставленого в провину ОСОБА_1.

Як убачається з ухвали суду, в якості підстав направлення справи на додаткове розслідування суд послався також на те, що органи досудового слідства неправильно використали явку з повинною ОСОБА_1 як доказ його винності у злочині. Таке ж сприйняття доказів суд фактично поширив й на показання ОСОБА_1, які він дав 28 липня 2007 року під час допиту як свідка та під час відтворення обстановки і обставин події злочину, проведеного з ним як зі свідком, а також на показання, дані ним 31.07.2007 року на очній ставці зі свідком ОСОБА_5. та 07.09 2007 року – зі свідком ОСОБА_6.

Проте такого змісту обставини, як видно з їх аналізу, стосуються не повноти чи правильності досудового слідства, а оцінки зібраних у справі доказів з погляду їх допустимості та достовірності, а тому не можуть бути підставами для направлення справи на додаткове розслідування в розумінні ст. 281 КПК України.

У зв’язку з цим, колегія суддів вважає, що посилання на явку з повинною, протоколи допиту ОСОБА_1 як свідка та протокол відтворення обстановки та обставин події від 28 липня 2008 року, протоколи допиту його як свідка на очній ставці з ОСОБА_5. від 31.07.2007 року та ОСОБА_6. від 07.09.2007 року, підлягають виключенню з числа обставин, що підлягають перевірці під час додаткового розслідування.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 24 квітня 2009 року щодо ОСОБА_1 змінити: виключити з неї посилання на явку з повинною останнього, протоколи допиту як свідка та протокол відтворення обстановки та обставин події від 28 липня 2007 року, протоколи допиту як свідка на очній ставці з ОСОБА_5. від 31.07.2007 року і ОСОБА_6. від 07.09.2007 року, як на такі, що потребують дослідження під час проведення додаткового розслідування справи.

У решті ухвалу залишити без зміни.