Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 10 вересня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Вінницької області на вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 23 липня 2008 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Вінницької області від 8 жовтня 2008 року щодо ОСОБА_1.

Цим вироком ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Вулканешти Ниспоренського району Республіки Молдови, раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України, і призначено йому за цим законом покарання 5 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців та з покладенням на нього обов’язків, передбачених п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Вінницької області від 8 жовтня 2008 року вирок щодо ОСОБА_1. залишено без зміни.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 10 лютого 2007 року за попередньою змовою з невстановленими особами, маючи умисел на здійснення незаконної угоди, об’єктом якої є людина, з корисливого мотиву, спрямованого на одержання незаконних джерел збагачення, використовуючи обман, завербував та з метою трудової експлуатації перемістив через державний кордон України до Російської Федерації в м. Москву громадянина ОСОБА_2, інваліда 1 групи, де у нього було відібрано документи та примушено його жебракувати з метою особистого збагачення ОСОБА_1. та осіб, які діяли з ним у змові.

У касаційному поданні прокурор ставить питання про скасування вироку та ухвали щодо ОСОБА_1. і направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з безпідставним застосуванням судом ст. 75 КК України і звільненням його від відбування призначеного покарання з випробуванням та внаслідок цього невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого засудженим злочину та його особі. Прокурор вважає, що судами безпідставно визнано обставинами, які пом’якшують покарання, щире каяття ОСОБА_1., активне сприяння ним розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданої потерпілому шкоди та перебування на утриманні засудженого двох неповнолітніх дітей. Також прокурор зазначає, що всупереч вимогам ст. 334 КПК України мотивувальна частина оскаржуваного вироку щодо ОСОБА_1. взагалі не містить вказівки на обставини, які пом’якшують та обтяжують покарання.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що в його задоволенні необхідно відмовити.

Обґрунтованість засудження та правильність кваліфікації дій ОСОБА_1. за ч. 2 ст. 149 КК України в касаційному поданні не оспорюються.

Призначене ОСОБА_1. покарання у виді 5 років позбавлення волі відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та його особі і вважати це покарання занадто м’яким підстав не вбачається.

Згідно з матеріалами кримінальної справи під час відібрання пояснення в порядку перевірки заяви потерпілого ОСОБА_2 про вчинений щодо нього злочин ОСОБА_1 одразу зізнався у вчиненні ним цього злочину, повідомив орган дізнання про його обставини, в тому числі й про причетність до нього інших осіб, та покаявся у вчиненому. Пізніше, будучи допитаним як підозрюваний і обвинувачений, ОСОБА_1 також визнавав свою вину і давав аналогічні показання з приводу обставин вчиненого ним злочину. Показання ОСОБА_1. протягом досудового слідства є послідовними та незмінними і повністю підтверджуються іншими доказами у справі. Такі дії ОСОБА_1. сприяли органам дізнання і досудового слідства у розкритті злочину щодо ОСОБА_2

З показань ОСОБА_1. видно, що його суб’єктивне ставлення до вчиненого злочину з початку розслідування і протягом досудового та судового слідства у справі характеризується визнанням ним своєї провини, жалем з приводу подій, що сталися, бажанням виправити ситуацію, відмовою від вчинення подібних дій у майбутньому.

Як убачається із заяви потерпілого ОСОБА_2, адресованої суду першої інстанції, ще до початку розгляду справи в суді ОСОБА_1 відшкодував йому майнову та моральну шкоду, жодних претензій до ОСОБА_1. потерпілий не має та просить не позбавляти його волі й взагалі не притягувати до кримінальної відповідальності (а. с. 301). Під час розгляду справи в суді позиція потерпілого була аналогічною.

Зважаючи на вищенаведене, при вирішенні питання про звільнення ОСОБА_1. на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного йому покарання з випробуванням суд обґрунтовано послався у вироку на повне визнання ним своєї вини, його щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування потерпілому завданої шкоди. Також судом враховано те, що ОСОБА_1 вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, має сім’ю, утримує двох неповнолітніх дітей, страждає на гіпертонію другої стадії, а потерпілий просить не позбавляти його волі. За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_1. без ізоляції від суспільства, а мотивуючи у вироку своє рішення про звільнення ОСОБА_1. від відбування покарання з випробуванням, указав на вищезазначені обставини.

Крім того, з матеріалів кримінальної справи видно, що через два тижні після того, як внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1. та осіб, які діяли з ним у змові, ОСОБА_2. опинився в м. Москві, він повернувся додому, протягом цього часу він мав хоча й обмежений, але телефонний зв’язок з дружиною, яка була обізнана про місце його перебування, а коли він відмовився від подальшого виконання вимог вищевказаних осіб щодо жебракування і вчинив спробу самостійно повернутися додому, останні, у тому числі й ОСОБА_1, не перешкоджали йому в цьому, не утримували його, а лише умовляли залишитися.

З огляду на конкретні обставини даної справи колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, а доводи касаційного подання про безпідставне застосування судом ст. 75 КК України та невідповідність мотивувальної частини вироку у справі вимогам ст. 334 КПК України визнає непереконливими.

Таким чином, підстав для призначення кримінальної справи до касаційного розгляду з обов’язковим повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України, немає.

Враховуючи наведене, керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

у задоволенні касаційного подання заступника прокурора Вінницької області у кримінальній справі щодо ОСОБА_1 відмовити.