Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні 3 вересня 2009 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Донецької області від 5 травня 2009 року, яким засуджено:

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

судимого 29.12.2008 р. за ч. 2 ст. 185 і ч. 1

ст. 263 КК України на три роки позбавлення волі,

за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України на тринадцять років позбавлення волі, а за ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів на тринадцять років позбавлення волі;

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

судимого 29.12.2008 р. за ч. 2 ст. 185 КК України

на три роки шість місяців позбавлення волі,

за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України на тринадцять років позбавлення волі, а за ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів на тринадцять років позбавлення волі.

Суд визнав, що 23 травня 2008 року ОСОБА_1 із ОСОБА_2 у компанії двох дівчат пиячили на березі ставка "Путилівський" м. Донецька. Коли до них приєднався ОСОБА_3 і згодом почав цинічно чіплятись до знайомої ОСОБА_2, останній запропонував ОСОБА_1 вбити цього гостя. ОСОБА_1 погодився. Зупинивши ОСОБА_3 на вул. Артеківській, 63, ОСОБА_2 кулаком збив його на землю і зі ОСОБА_1, почергово нанесли йому численні удари. ОСОБА_2 бив потерпілого руками і ногами в різні частині тіла, в тому числі в голову. ОСОБА_1, допомагаючи ОСОБА_2 виконати задумане вбивство, зліз із інвалідного візка і навколішки щосили наносив удари кулаками по голові вже лежачому на землі ОСОБА_3 Від заподіяної закритої черепно-мозкової травми, що супроводжувалась субарахноідальними крововиливами, потерпілий помер на місці.

У касаційній скарзі з доповненнями до неї засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок. Твердить, що він не вчиняв і не міг учинити цього злочину, оскільки є інвалідом і пересувається на візку. Під час досудового слідства він змушений був визнавати себе винуватим під тиском працівників слідчих органів. Вважає, що засуджений ОСОБА_2 обмовив його і хоче, щоб вони вдвох несли відповідальність за смерть потерпілого.

Зазначений вирок щодо ОСОБА_2 не оскаржено і касаційне подання не принесено.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, виступ засудженого ОСОБА_1, який підтримав доводи касаційної скарги, думку прокурора щодо зміни вироку і пом'якшення покарання засудженому ОСОБА_1 до десяти років позбавлення волі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.

Із матеріалів справи видно і про це зазначено у вироку, що ОСОБА_1 у своїх неодноразових показаннях на досудовому слідстві і в судовому засіданні підтверджував свою участь у побитті потерпілого ОСОБА_3. Він незмінно стверджував, що разом із ОСОБА_2 бив ОСОБА_3 за те, що той чіплявся до ОСОБА_4 - знайомої ОСОБА_2. ОСОБА_2 збив ОСОБА_3 на землю, а він під'їхав на візку до вже лежачого на землі потерпілого і навколішки наносив йому численні удари кулаками по голові.

Ці показання ОСОБА_1 узгоджуються з показаннями засудженого ОСОБА_2, за словами якого, ОСОБА_1 був безпосереднім учасником розправи над ОСОБА_3. Вони били ОСОБА_3, поки той не припинив чинити опір. ОСОБА_1, як твердив на допитах ОСОБА_2, хоч і користується інвалідним візком, але допомагав йому виконати задумане. Він стояв навколішки біля лежачого ОСОБА_3 і кулаками наносив йому удари по голові. Розправу над потерпілим вони вчинили за те, що той нахабно вів себе по відношенню до його знайомої ОСОБА_4.

Достовірність зазначених показань обох засуджених підтверджується іншими об'єктивними доказами, які були належно перевірені в суді. Зокрема тими даними, що містяться в протоколі огляду місця події та висновках судово-медичної експертизи стосовно: обстановки, обставин події, кількості, характеру та локалізації тілесних ушкоджень у ОСОБА_3.

Тому колегія суддів розцінює як безпідставні доводи ОСОБА_1 про те, що на досудовому слідстві він обмовляв себе під тиском працівників слідства.

Так само вважати, що ОСОБА_2 обмовляв ОСОБА_1, як про це стверджується в касаційній скарзі, теж підстав немає. Судом перевірено показання ОСОБА_2 і встановлено, що він, хоч і по-своєму розповідав про обставини події, проте на кожному допиті незмінно твердив про спільну з ним участь ОСОБА_1 у побитті ОСОБА_3.

Отже, встановлені обставини спільного побиття ОСОБА_1 із ОСОБА_2 ОСОБА_3, нанесені ними удари лежачому потерпілому, їх кількість, характер і локалізація, в тому числі: заподіяні руками і ногами рани голови, крововиливи в м'які покрови голови, субарахноідальні крововиливи - усе в сукупності з іншими доказами у справі, на які послався суд, давали підстави для висновку, що ОСОБА_1 був співвиконавцем умисного вбивства потерпілого ОСОБА_3.

У такому разі суд правильно визнав, що дії ОСОБА_1 за своїми ознаками утворюють склад злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

Разом із тим, призначаючи покарання ОСОБА_1, суд не в повній мірі керувався положеннями ст. 65 КК України стосовно особи винуватого, а також обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. Не враховано конкретну роль ОСОБА_1 у співвиконавстві вбивства потерпілого, ініціатором якого був інший співучасник; не враховано також стан здоров'я засудженого. За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне пом'якшити покарання ОСОБА_1.

Будь-яких інших даних, які б свідчили про те, що органи досудового слідства чи суд під час розгляду справи щодо ОСОБА_1 допустились порушень норм КПК України (1001-05) , упередженості чи необ'єктивності, не виявлено.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 394 - 398 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Донецької області від 5 травня 2009 року щодо ОСОБА_1 змінити. Пом'якшити покарання ОСОБА_1 за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України до десяти років позбавлення волі і вважати його засудженим на підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених зазначеним законом та вчиненим ним до постановлення попереднього вироку, на десять років позбавлення волі.

У решті вирок стосовно ОСОБА_1 залишити без зміни.