Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 3 вересня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 жовтня 2008 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Київської області від 11 березня 2009 року щодо нього.

Зазначеним вироком засуджено

ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та мешканця м. Біла Церква Київської області, неодноразово судимого, останній раз

12 квітня 2007 року Білоцерківським

міськрайонним судом Київської області за

ч. 2 ст. 190 КК України на три роки обмеження волі,

- за ч. 3 ст. 185 КК України на чотири роки позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 309 КК України на три роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки.

На підставі ч. 4 ст. 70, ст. 72 КК України ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на п'ять років шість місяців позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно 2100 гривень та 1860 гривень на відшкодування матеріальної шкоди, на користь держави 139 гривень 49 копійок судових витрат за проведення судово-хімічної експертизи.

Вирішено питання про речові докази.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Київської області від 11 березня 2009 року вирок місцевого суду змінено.

Постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим по епізодам крадіжок від 1 грудня 2006 року та 14 грудня 2006 року за ч. 3 ст. 185 КК України на чотири роки позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки.

Постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим по епізодом крадіжки від 21 червня 2007 року на чотири роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 309 КК України на три роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки позбавлення волі.

На підстав ст. 71 КК України за сукупністю вироків ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на п'ять років шість місяців позбавлення волі.

ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 1 грудня 2006 року приблизно о 00 годин 30 хвилин проник в будинок АДРЕСА_1, звідки повторно таємно викрав майно, належне ОСОБА_3, чим заподіяв матеріальну шкоду останній на загальну суму 2160 гривень.

14 грудня 2006 року приблизно о 23 годині ОСОБА_1 проник до приміщення квартири АДРЕСА_2, звідки повторно таємно викрав майно, належне ОСОБА_2, чим заподіяв матеріальну шкоду останньому на загальну суму 3900 гривень.

21 червня 2007 року приблизно о 15 годині засуджений проник до приміщення квартири АДРЕСА_3, звідки повторно таємно викрав майно, належне ОСОБА_4, чим заподіяв матеріальну шкоду останній на загальну суму 3828 гривень.

Крім того, 13 липня 2007 року приблизно о 17 годині 50 хвилин засуджений біля приміщення бару "Бруму" на Торгівельній площі в м. Біла Церква Київської області повторно незаконно придбав медичний шприц одноразового використання ємністю 2 мл. з особливо небезпечним наркотичним засобом - опій (ацетильований), маса якого у перерахунку на суху речовину дорівнює 0,12 г., який незаконно зберігав при собі до вилучення працівниками міліції того ж дня.

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотне порушення кримінально-процесуального закону, недоведеність його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, порушення права на захист, зокрема, не ознайомлення з матеріалами справи та протоколом судового засідання, не надання можливості виступу в судових дебатах та з останнім словом у суді першої інстанції, просить скасувати оскаржувані судові рішення. Указує на те, що наведені порушення були залишені апеляційним судом поза увагою.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про задоволення касаційної скарги частково, скасування ухвали апеляційного суду та направлення кримінальної справи на новий апеляційний розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Доводи касаційної скарги про порушення права на захист є обґрунтованими.

У ст. 59, п. 6 ч. 3 ст. 129 Конституції України закріплено конституційне право громадян на захист від обвинувачення.

Згідно зі статтями 43, 44 КПК України це право обвинувачений реалізує як особисто, так і з допомогою захисника. Близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники в якості захисників допускаються до участі в справі з моменту пред'явлення обвинуваченому для ознайомлення матеріалів досудового слідства.

Відповідно до вимог ст. 46 КПК України підозрюваний, обвинувачений і підсудний мають право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від запрошеного чи призначеного захисника. Відмова допускається лише з ініціативи підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного і не позбавляє його права запросити того ж чи іншого захисника в подальших стадіях процесу.

Однак, наведених вимог закону суд першої інстанції дотримано не було.

Як убачається із матеріалів справи у судовому засіданні ОСОБА_1 заявляв клопотання про відмову від послуг адвоката ОСОБА_5 у зв'язку з тим, що останній некваліфіковано захищав його інтереси, та призначення його захисником рідного брата ОСОБА_6 (а.с. 103).

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2008 року прийнято відмову ОСОБА_1 від послуг адвоката ОСОБА_5 та відмовлено в задоволенні його клопотання про допуск до участі у справі в якості захисника ОСОБА_6

Своє рішення суд обґрунтував тим, що ОСОБА_6 не звертався до суду із заявою про допуск його в якості захисника у зазначеній справі, документів, які підтверджують ступінь споріднення ОСОБА_1 та ОСОБА_6 не надано, відсутні будь-які відомості про те, що вказана вище особа має здібності щодо ведення захисту підсудного, про стан його здоров'я та наявність судимостей.

Приймаючи відмову від захисника у зв'язку з його некомпетентністю, суд у порушення вимог ст. 46 КПК України не з'ясував у засудженого чи потрібні були йому послуги іншого професійного адвоката для захисту прав та законних інтересів, та не надав можливості у триденний термін реалізувати своє право на захист.

Що стосується підстав, з яких суд відмовив у допуску в якості захисника рідного брата засудженого ОСОБА_6, то вони не ґрунтуються на кримінально-процесуальному законі.

Апеляційний суд при розгляді справи за апеляціями засудженого та прокурора наведених вище порушень не встановив та не усунув.

Крім того, ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 377 КПК України, відповідно до яких вона має бути законною і обґрунтованою, у ній має бути зазначено, зокрема, суть апеляцій, короткий виклад пояснень осіб, які брали участь у засіданні, і докладні мотиви прийнятого рішення, а при залишенні апеляції без задоволення - підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою.

У апеляції засуджений, посилаючи на недоведеність його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, порушення права на захист, ставив питання про скасування вироку місцевого суду.

Однак, апеляційний суд залишив наведені доводи засудженого без розгляду, та, призначивши покарання на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, погіршив становище засудженого, що можливо лише у порядку передбаченому ст. 378 КПК України, при постановленні вироку апеляційним судом.

У зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно звернути увагу на вказані у даній ухвалі колегії суддів недоліки, усунути їх та з урахуванням підстав, з яких скасовано судові рішення, прийняти законне рішення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів, -

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 жовтня 2008 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Київської області від 11 березня 2009 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.