Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 1 вересня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора м. Києва на судові рішення щодо ОСОБА_1

вироком Святошинського районного суду м. Києва від 1 жовтня 2008 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

таку, що не має судимості,

засуджено ч. 3 ст. 212 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до позбавлення волі на строк чотири роки без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певної діяльністю, за ч. 2 ст. 366 КК України до позбавлення волі на строк два роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено остаточне покарання - позбавлення волі на строк чотири роки.

На підставі ст. ст. 75, 76 КК України засуджену звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки, з покладенням обов'язків не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи, повідомляти ці органи про зміну місця проживання, роботи та періодично з'являтися у ці органі для реєстрації.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2008 року вирок щодо ОСОБА_1 в порядку ст. 365 КПК України змінено, за ч. 3 ст. 366 КК України їй визначено покарання призначене місцевим судом із застосуванням ст. 69 КК України без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, ОСОБА_1 визначено остаточне покарання призначене судом із застосуванням ст. 69 КК України без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. У решті вирок залишено без зміни.

ОСОБА_1 визнано винною у тому, що вона, будучи службовою особою суб'єкта підприємницької діяльності-головним бухгалтером приватного підприємства "Консул" (далі ПП "Консул") з 1 жовтня 2004 року по 31 березня 2006 року умисно ухилилася від сплати податків на загальну суму 773 881 грн., що призвело до фактичного не надходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах.

Крім того, ОСОБА_1, працюючи головним бухгалтером ПП "Консул" внесла до офіційних документів - податкових декларацій з податку на прибуток та податкових декларацій з податку на додану вартість в період з 1 жовтня 2004 року по 31 березня 2006 року завідомо неправдиві відомості, які надала до ДПІ у Святошинському районі м. Києва, що спричинило тяжкі наслідки - ненадходження до бюджету податку на додану вартість та прибуток на загальну суму 773 881 грн.

У касаційному поданні прокурор, не оскаржуючи доведеність винності та кваліфікацію дій засудженої, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 з направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, істотними порушеннями кримінально-процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженої внаслідок невиправданої м'якості.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора Парусова А.М., який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 398 КПК України підставою для скасування вироку є неправильне застосування кримінального закону.

Відповідно до ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може не призначати додаткове покарання, що передбачене в санкції статті як обов'язкове.

Застосовуючи до ОСОБА_1 ст. 69 КК України, місцевий суд послався на те, що вона позитивно характеризується, має на утриманні неповнолітню дитину, визнавши ці обставини як такі, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та прийшов до висновку про можливість призначення засудженій покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої ч. 3 ст. 212 КК України та без призначення додаткового покарання.

Проте, з такими висновками суду не можна погодитись, оскільки вони не ґрунтуються на загальних засадах призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, згідно з якими при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Визначаючи ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України, суд першої інстанції фактично не врахував, що вчинений нею злочин, передбачений ч. 3 ст. 212 КК України, відповідно до ч. 4 ст. 12 КК України, є тяжким. Також не було враховано і відношення ОСОБА_1 до вчиненого, оскільки вона визнавала свою вину частково.

Апеляційний суд, розглядаючи апеляцію прокурора в якій порушувалося питання про неправильне застосування до ОСОБА_1 ст. 69 КК України на допущені порушення уваги не звернув і крім того теж допустив порушення закону.

Як убачається з ухвали, змінюючи вирок, та не призначаючи ОСОБА_1 додаткове покарання за ст. 366 КК України із застосуванням ст. 69 КК України, апеляційний суд визнав правильною кваліфікацію дій засудженої за ч. 3 ст. 366 КК України та призначив ОСОБА_1 покарання за цим законом, хоча обвинувачення в такому об'ємі їй не пред'являлося.

Також, апеляційний суд, відмовляючи в задоволення апеляції прокурора щодо стягнення із засудженої судових витрат, послався на те, що відповідно до ч. 3 ст. 93 КПК України, якщо підсудний буде визнаний винним, але звільнений від покарання, суд може покласти на нього сплату судових витрат, але не обов'язково.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції залишено поза увагою те, що згідно з ч. 1 ст. 93 КПК України судові витрати покладаються на засуджених.

Крім того, за змістом ч. 3 ст. 93 КПК України право суду покласти судові витрати передбачається лише у випадках звільнення особи від покарання, а не від його відбування, оскільки згідно з вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 була звільнена від відбування призначеного покарання з випробуванням.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд. Під час нового розгляду суду необхідно врахувати вищенаведене і якщо суд дійде висновку щодо доведеності винності ОСОБА_1 у злочинах, за які її притягнуто до кримінальної відповідальності, то призначене їй за вироком суду від 1 жовтня 2008 року із застосуванням ст. 69 КК України покарання слід вважати невиправдано м'яким.

Керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів, -

касаційне подання заступника прокурора м. Києва задовольнити.

Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 1 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2008 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд.