Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 27 серпня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника прокурора Івано-Франківської області і касаційною скаргою потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постановлені судові рішення щодо ОСОБА_3

Вироком Косівського районного суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2007 року

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

не судимого,

засуджено за ч.2 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців.

Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 15000 грн. кожному на відшкодування заподіяної їм моральної шкоди.

За вироком суду ОСОБА_3 визнано винним та засуджено за те, що він 19 листопада 2005 року в с. Річка Косівського району Івано-Франківської області, неподалік господарства ОСОБА_4, на ґрунті особистих неприязних стосунків, під час сварки, яка перерослі у бійку, умисно спричинив ОСОБА_2 тяжкі тілесні ушкодження, від яких наступила смерть останнього.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 квітня 2008 року вирок залишений без зміни.

У касаційному поданні прокурор ставить питання про скасування постановлених судових рішень щодо ОСОБА_3 у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, істотним порушенням кримінально-процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості. Вважає, що суд безпідставно призначив засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, а суд апеляційної інстанції порушив вимоги ст. 377 КПК України. Просить справу направити на новий судовий розгляд.

У касаційній скарзі потерпілі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати постановлені судові рішення щодо ОСОБА_3 у зв'язку з м'якостю призначеного йому покарання. Вказують на безпідставне застосування судом до засудженого ст. 69 КК України.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав касаційне подання і касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання та касаційної скарги, колегія суддів вважає, що у їх задоволенні слід відмовити.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_3 в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2 за обставин, встановлених судом, ґрунтується на доказах, здобутих у встановленому законом порядку, досліджених у судовому засіданні, належно оцінених судом, і є обґрунтованим.

Виходячи з фактичних обставин справи, суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_3 за ч.2 ст. 121 КК України.

Істотних порушень норм кримінально-процесуального закону, які б тягли за собою скасування чи зміну постановлених судових рішень, не виявлено.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що апеляційним судом при розгляді справи було дотримано вимоги ст. 377 КПК України, які регламентують зміст ухвали суду апеляційної інстанції.

Апеляційний суд ретельно перевірив доводи апеляції і визнав їх безпідставними, навівши в ухвалі переконливі мотиви на обгрунтування свого рішення.

Доводи прокурора та потерпілих ОСОБА_1 і ОСОБА_2 щодо м'якості призначеного засудженому покарання є непереконливими.

При призначенні ОСОБА_3 покарання місцевий суд згідно з вимогами ст. 65 КК України в достатній мірі врахував як ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, так і дані, що характеризують особу засудженого, обставини, що пом'якшують покарання, і, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов обгрунтованого висновку про можливість призначення засудженому покарання нижчого від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч.2 ст. 121 КК України. Зокрема, враховано щире каяття винного, його позитивні характеристики, знаходження на його утриманні двох неповнолітніх дітей та пристарілих батьків, відшкодування потерпілій ОСОБА_5 заподіяної матеріальної шкоди, її думку про те, що засудженого не слід суворо карати, а також наявність у самого засудженого тілесних ушкоджень середньої тяжкості. З прийнятим рішенням погодилася й апеляційна інстанція.

Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_3 покарання є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання першого заступника прокурора Івано-Франківської області та касаційну скаргою потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Косівського районного суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 квітня 2008 року щодо ОСОБА_3 без зміни.