Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі

розглянувши в судовому засіданні в м.Києві 6 серпня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Дніпропетровської області на вирок Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 листопада 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2008 року щодо засудженого ОСОБА_1

зазначеним вироком суду

ОСОБА_1

який народився ІНФОРМАЦІЯ_1

в м.Дніпропетровську,

несудимого, -

засуджено:

за ч.2 ст. 222 КК України на 2 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади строком на 2 роки;

за ч.2 ст. 366 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади строком на 2 роки;

за ч.3 ст. 365 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади строком на 3 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_1 остаточно призначено 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком 3 роки.

Відповідно до ст. 76 КК України на ОСОБА_1 покладено певні обов'язки.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2008 року вирок в частині цивільного позову скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд для вирішення цивільного позову в порядку цивільного судочинства, в решті вирок залишено без зміни.

ОСОБА_1 засуджено за те, що він в м.Дніпродзержинську Дніпропетровської області у період з жовтня 2003 року по травень 2004 року, працюючи виконуючим директором ЗАТ "Дніпропетровська металобаза", будучи посадовою особою вчинив ряд злочинів.

Так ОСОБА_1у жовтні 2003 року, за попередньою змовою з ОСОБА_3 та ОСОБА_2, судові рішення щодо яких набрали законної сили, зловживаючи своїм службовим становищем, шляхом внесення в офіційні документи завідомо неправдивих відомостей, склав завідомо неправдиві документи (копію договору про відповідальність зберігання № 166-1/с від 1.10.2003 року, згідно з яким ЗАТ "Дніпропетровська металобаза" зобов'язувалася виконувати складування та відповідальне зберігання належного ВАТ "Екстра-клас" металопрокату на наданій для цього площадці на вул.Автотранспортній, 2 м.Дніпропетровська, хоча в дійсності ВАТ "Екстра-клас" такого металопрокату не мало і на зберігання не передавало, а також довідку про те, що станом на 17.11.2003 року у ЗАТ "Дніпропетровська металобаза" на відповідальному зберіганні перебуває належний ВАТ "Екстра-клас" металопрокат), на підставі яких ВАТ "Екстра-клас" згідно з договором №1/0300R5Г від 24.11.2003 року шляхом шахрайства з фінансовими ресурсами отримав від ЗАТ КБ "ПриватБанк" кредит у розмірі 1000000 грн. терміном на 1 рік, тобто до 23.11.2004 року, який у визначений строк не повернув, чим заподіяв ЗАТ КБ "ПриватБанк" матеріальну шкоду, що більше ніж у 500 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_1у період з грудня 2003 року по травень 2004 року, з метою приховання незаконного отримання ВАТ "Екстра-клас" кредиту, повторно вніс до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, склав завідомо неправдиву угоду № 166-Б від 25.11.2003 року про знаходження у ЗАТ "Дніпропетровська металобаза" на відповідальному зберіганні майна, що належить ВАТ "Екстра-клас" на загальну суму 2162000 грн., хоча в дійсності зазначене майно на відповідальному зберіганні у ЗАТ "Дніпропетровська металобаза" не знаходилося.

Крім того, ОСОБА_1всупереч наданих йому статутом ЗАТ "Дніпропетровська металобаза" повноважень, згідно з якими він мав право складати угоди відповідального зберігання на суму, яка не перевищує 1000000 грн., укладаючи угоду відповідального зберігання № 166-Б від 25.11.2003 року на суму 2162000 грн., вийшов за межі наданих повноважень, що призвело до настання тяжких наслідків громадським інтересам - не повернення кредитних ресурсів на суму 1000000 грн..

У касаційному поданні заступник прокурора Дніпропетровської області, не оспорюючи висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_1 та правильності кваліфікації його дій за ч.2 ст. 222, ч.3 ст. 365 та ч.2 ст. 366 КК України, а також фактичних обставин справи, ставить питання про скасування зазначених судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, істотними порушеннями кримінально-процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання внаслідок м'якості. Зазначає, що суд, не призначаючи додаткового покарання, передбаченого санкціями ч.2 ст. 222, ч.3 ст. 365 та ч.2 ст. 366 КК України, своє рішення не мотивував. Крім того, у порушення вимог ст. 334 КПК України, суд не обгрунтував свого рішення щодо застосування ст.ст. 75, 69 КК України.

Заслухавши доповідача, думку прокурора Гладкого О.Є., який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у касаційному поданні, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 334 КПК України суд зобов'язаний мотивувати призначення основного і додаткового покарання, а також призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу України (2341-14) .

У порушення зазначених вимог, суд, обгрунтовуючи рішення про призначення виду та розміру покарання ОСОБА_1, в мотивувальній частині вироку не мотивував призначення додаткового покарання, передбаченого ч.3 ст. 365, ч.2 ст. 366 та ч.2 ст. 222 КК України і належним чином не мотивував до якого саме покарання (основного чи додаткового) та за якою статтею Особливої частини КК України (2341-14) необхідно застосувати ст.ст. 75, 76 КК України, а також ст. 69 КК України.

Відповідно до вимог ст. 75 КК України та п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) , звільнення засуджених з випробуванням допускається лише від відбування основного покарання, а додаткові покарання, застосовані до засуджених, підлягають реальному виконанню, про що повинно бути зазначено у вироку, тобто, суд, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування основного і додаткового покарання з випробуванням із іспитовим строком 3 роки - невірно застосував кримінальний закон.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Цих вимог закону суд при призначенні покарання ОСОБА_1 не дотримався.

Так, ухвалюючи рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд належним чином не мотивував, які саме дані про його особу дають підстави для висновку про можливість його виправлення без відбування покарання.

Разом із цим, як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1вчинив тяжкий злочин у сфері службової діяльності, чим заподіяв істотну шкоду економічним відносинам суб'єктів господарської діяльності, свою вину визнав частково.

Цим обставинам суд у вироку належної оцінки не дав та безпідставно при призначенні ОСОБА_1 покарання дійшов висновку про можливість звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

У зв'язку з вищезазначеним колегія суддів вважає, що доводи касаційного подання щодо неправильного застосування кримінального закону та м'якості призначеного покарання щодо ОСОБА_1, є обґрунтованими.

Оскільки суд допустив такі порушення чинного закону, які істотно вплинули на правильність прийняття рішення у справі, то це є безумовною підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд.

При новому судовому розгляді суду належить повно й всебічно перевірити наведені у касаційному поданні доводи, дослідити всі обставини справи, наявні докази, дати їм належну оцінку.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити.

Вирок Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 листопада 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2008 року щодо засудженого ОСОБА_1 скасувати.

Справу направити у той же суд на новий судовий розгляд.